З історії судочинства в Болехові

ВІДХИЛЯЮЧИ ЗАВІСУ МИНУЛОГО...
Встановлення права власності.
Продовженням теми “Встановлення права власності на житло. Історичні паралелі” є наступна судова справа. Болехівський міський суд Івано-Фроанківської області під головуванням судді Головенко О.С. при секретарі судового засідання Латик В.Є., за участі позивачки К.К.С., представника позивачки адвоката В.В.Ю., відповідача К.В.І., представника відповідача адвоката Ш.Л.І., відповідачки Д.О.І. розглянувши 16 листопада 2009 року у відкритому судовому засіданні в залі суду справи за позовом К.К.С. до К.В.І. “Про визнання права власності на будинковолодіння” та за зустрічним позовом К.В.І. до К.К.С., Д.О.І. “Про визнання права власності”, встановив наступне.
В серпні 2008 К.К.С. звернулася до суду з вимогами про визнання права власності на будинковолодіння (як спадкове майно після смерті чоловіка) в м. Болехові по вул. Січових Стрільців, визнання недійсною та скасування реєстрації її сина К.В.І. в зазначеному будинку.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що спільно зі своїм чоловіком К.І.О. побудували вказаний житловий будинок з господарськими спорудами. Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину будинковолодіння, спадкоємцями якої, крім неї, є дочка Д.О.І. та син К.В.І. Але, оскільки тільки вона проживала разом з чоловіком у вказаному будинку, то, згідно ст. 1268 ЦК України вважає себе такою, що прийняла спадщину і не зверталася до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини.
Але, незважаючи на те, що відповідач К.В.І. не подав заяви про прийняття спадщини, на підставі рішення виконкому Болехівської міської ради в 2005 році виготовив свідоцтво на право власності на будинок та зареєструвався на проживання в ньому без її згоди. За протестом прокурора виконком Болехівської міської ради відмінив рішення, за яким визнав право власності відповідача на все будинковолодіння, а Івано-Франківське ОБТІ анулювало реєстраційний запис про реєстрацію власності відповідача на це нерухоме майно.
Посилаючись на викладені обставини, просить визнати за нею право власності на вказане будинковолодіння, визнати недійсною та скасувати реєстрацію відповідача у вказаному будинку.
Ухвалою суду до участі в справі як співвідповідача залучено Долішню О.І.
Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в 2009 році провадження в частині позову К.К.С. до К.В.І. про визнання недійсною та скасування його реєстрації в будинку по вул. Січових Стрільців в м. Болехові закрито у відповідності до ст. 205 ЦПК України, так як даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В процесі розгляду справи позивач К.К.С. збільшила позовні вимоги і, крім визнання права власності на вказане будинковолодіння, просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння, видане Івано-Франківським ОБТІ від 2005 року, видане на ім'я К.В.І. та скасувати його реєстрацію за вказаною адресою.
Ухвалою суду провадження в частині позову К.К.С. до К.В.І. про визнання недійсною та скасування його реєстрації в будинку по вул. Січових Стрільців у м. Болехові закрито на підставі ст. 205 ЦПК України.
Заперечуючи доводам позивача, К.В.І. звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання за ним права власності на 1/2 спірного будинковолодіння, в обгрунтування якого зазначає, що він на час смерті батька і в даний час поживає у вказаному будинку, проводив добудову та здійснював його ремонт за власні кошти, то вважає себе таким, що вступив у володіння спадковим майном. Крім того, за домовленістю з сестрою Д.О.І. він передав їй 1200 доларів США та 10000 грн. в рахунок оплати її частки у спадковому майні. Його мати заперечує проти його права на частку у спадковому майні, а тому він змушений звернутися до суду.
В судовому засіданні К.К.С. заявлений позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснивши, що на час смерті чоловіка відповідач проживав у своєї дружини в с. Гошів, Долинського району. На даний час він проживає в будинку, вигнавши її на вулицю і вона вимушена проживати в лікарні. Зустрічний позов К.В.І. не визнала.
К.В.І. заявлені ним вимоги, викладені в зустрічній позовній заяві, підтримав, та не заперечував щодо визнання за К.К.С. права власності на 1/2 частину будинковолодіння. Також пояснив, що до смерті батька і після проживав у вказаному будинку, тримав господарство, був зареєстрований, проводив будівництво гаражу, добудови та поточні ремонти (перекрив хату шифером). Крім того, здійснював будівництво житлового будинку в с. Гошів, і в 1997 році, після закінчення будівництва, виписався зі спірного будинку і почав мешкати в с. Гошеві. Сплативши гроші за її частку сестрі, за згодою матері у міській раді оформили право власності на нього. Матір з будинку не виганяв, часто викликав швидку допомогу через її неадекватні дії.
Відповідач Д.О.І. визнала позовні вимоги К.К.С. та заперечила доводам К.В.І., вказуючи, що на час смерті батька у будинку проживала тільки мати. К.В.І. жив у дружини в с. Гошеві, де здійснював будівництво житлового будинку і час від часу приїжджав до будинку матері, обробляв присадибну ділянку біля будинку. Вважає, що він не має права на частку в будинку, оскільки від неї він відмовився, подавши заяву в нотаріуса. Не заперечує того факту, що отримувала кошти від брата, але вважає, що ці кошти він їй сплачував за те, щоб будинок належав матері. На даний час мати склала заповіт на користь її сина.
Представник Болехівської міської ради не з'явився, подавши заяву з проханням слухати справу при його відсутності.
Представник Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації не з'явився в судове засідання без поважних причин, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Беручи до уваги, що явка до суду є правом, а не обов'язком сторони у справі (ч. 1 ст. 27 ЦПК) та керуючись вимогами ст. 169 ЦПК суд ухвалив проводити розгляд справи в їх відсутності на підставі наявних доказів.
Опитаний у судовому засіданні свідок К.В.О. суду показав, що на час смерті його брата у будинку проживав відповідач К.В.І., який здійснював добудови до цього будинку — веранду, гараж, теплицю.
Із пояснення свідка Д.І.В. (чоловіка відповідача Д.О.І.) вбачається, що він проживає в с. Тяпче Долинського району і йому невідомо, чи був зареєстрований на проживання К.В.І. в будинку своєї матері. Коли батько помер, він не проживав у будинку, але приїжджав туди, обробляв поле, косив сіно.
З оголошених в порядку ст. 183 ЦПК пояснень свідка О.С.К. (лікаря-психіатра) вбачається, що приблизно два роки тому за викликом сина К.В.І. приїжджала обстежувати К.К.С. І за результатами огляду на облік вона не була поставлена.
Свідки П.Д.С., М.Б.П., Д.М.Ф. пояснили, що приблизно з 1992 року К.В.І. проживав у с. Гошеві, де з дружиною закінчував спорудження будинку.
Свідок Ф.О.М. вказав, що проживає по сусідству з даним будинковолодінням і бачив, що К.В.І. поживав у вказаному будинку, добудував гараж, кухню, веранду, яка згоріла в 1980-х роках, після смерті батька він продовжував проживати в цьому будинку, обробляв город.
Свідок П.О.С. пояснив, що як за життя батька відповідача, так і після його смерті все господарство по даному будинковолодінню трималося на К.В.І., він проживав там, садив картоплю, косив сіно.
Свідок Б.Є.М. показала суду, що часто минулого року заходила до К.К.С., коли поверталася з лісу, однак її сина там не бачила.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, дав їм правову оцінку і прийшов до висновку, що обидва позови підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Нормами ст. 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Судом встановлено, що К.І.О. та К.К.С. з квітня 1957 року перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому народилося двоє дітей: К.В.І. та К.О.І., яка змінила прізвище на Д. В зв'язку з одруженням.
Рішенням виконкому Болехівської міської ради від 24 березня 1961 року К.І.О. Надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Січових Стрільців у м. Болехові.
Дане будинковолодіння складається із житлового будинку та господарських споруд.
В січні 1995 року К.І.О. Помер і після його смерті відкрилася спадщина на вказане будинковолодіння.
Відповідно до ст. 5 Прикінцевих та перехідних положень чинного Цивільного кодексу України до спадщини, яка відкрилася і була прийнята спадкоємцем до набрання чинності цим Кодексом, застосовуються правила ЦК України 1963 року.
Місцем відкриття спадщини та часом відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. ст. 17, 525, 526 ЦК України в редакції 1963 року. Нормами статті 527 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця.
Згідно ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.
У відповідності до ст. 548 ЦК України (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців із дня відкриття останньої він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі за місцем її відкриття заяву про прийняття спадщини (ст. 549 ЦК).
Встановлено, що після смерті свого чоловіка позивач К.К.С., яка проживала із ним на час відкриття спадщини, вступила в управління спадковим майном і 2005 року подала заяву до нотаріальної контори на видачу її свідоцтва про право на спадщину. Однак свідоцтво їй не було видане через відсутність правовстановлюючих документів на успадковане майно.
З оглянутої в судовому засідання будинкової книги, копії паспорта відповідача вбачається, що К.В.І. був зареєстрований у спірному будинковолодінні з грудня 1978 року й тільки в січні 1998 року виписаний та зареєстрований на проживання в с. Гошеві. Таке ж місце проживання зазначене ним і в заяві про видачу паспорта в 1997 році — м. Болехів, вул. Січових Стрільців.
Зазначені письмові докази в сукупності з поясненнями свідків Ф.О.М., П.О.С., К.В.О., Д.І.В. Та його дружини — відповідача Д.О.І. (в тій частині, де вони вказують про те, що К.В.І. приїжджав до будинку, обробляючи земельну ділянку) свідчать про те, що К.В.І. проживав разом із своїм батьком і після його смерті продовжував проживати в належному батькові будинку, вступив у його володіння, здійснював догляд за будинком, проводив поточні ремонти, обробляв ділянку біля цього господарства, тобто він вважається таким, що прийняв спадщину і вона належить йому з часу її відкриття.
Цими ж доказами спростовуються пояснення інших свідків, які вказують, що К.В.І. проживав у своєї дружини в с. Гошеві з 1992 року.
Нормами ст. 533 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено, що спадкоємець за законом вправі відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Як встановлено судом, К.В.І., який вступив у володіння спадковим майном, що належало його батькові, після його смерті в установлений законом строк не звертався із заявою про відмову від спадщини.
В справі міститься його заява, подана до нотаріальної контори в серпні 2005 року (після спливу десятирічного терміну з часу відкриття спадщини), в якій він вказує, що не буде звертатися до суду із заявою про продовження строку для прийняття спадщини, а тому така заява не може вважатися відмовою від спадщини.
При таких обставинах та враховуючи дії К.В.І. щодо прийняття ним спадщини після смерті спадкодавця, твердження відповідача Д.О.І. про те, що К.В.І. відмовився від спадщини, подавши таку заяву до нотаріальної контори, є необґрунтованими.
Таким чином, спадкоємцями за законом після смерті К.І.О. є його дружина К.К.С., яка має право власності на 3/4 частини будинковолодіння по вул. Січових Стрільців у м. Болехові, і його син К.В.І., який успадкує 1/4 частину будинковолодіння, які прийняли спадщину шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном.
Визначаючи розмір виділеної частки кожного спадкоємця, суд враховує те, що 1/2 частини спірного будинковолодіння належить К.К.С. Як майно, що набуте під час шлюбу на підставі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції 1969 року), а 1/4 частини належить їй як спадкоємцю після смерті чоловіка К.І.О.
Щодо позовних вимог К.К.С. Про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого на ім'я К.В.І., то вони підлягають до задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення виконкому Болехівської міської ради від 2005 року, за К.В.І. оформлено право власності на спірний житловий будинок, на підставі чого видано відповідне свідоцтво та проведено реєстраційний запис про реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
В той же час вказане рішення згідно протесту прокурора Долинської міжрайонної прокуратури скасоване, як незаконне, оскільки виконком міської ради, визначаючи право власності на все будинковолодіння за К.В.І., порушив право власності К.К.С. на це будинковолодіння, що придбано нею разом із чоловіком за час шлюбу. Через те видане 2005 року Івано-Франківським ОБТІ на підставі цього рішення свідоцтво про право власності на ім'я К.В.І. є недійсним і підлягає скасуванню.
Питання судових витрат, що складаються із судового збору та витрат на правову допомогу суд вирішує у відповідності до ст. ст. 84, 88 ЦПК України, і витрати на його оплату покладаються на кожного спадкоємця пропорційно до виділеної йому частки.
Внісши ясність в питання судових витрат, суд на підставі викладеного, ст. ст. 17, 525, 526, 527, 533, 548, 549 ЦК України в редакції 1963 року, ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (1969 р.), ст. 392 ЦК України, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212 — 215, 218 ЦПК України, прийняв рішення позов К.К.С. задовольнити частково. Визнав недійсним свідоцтво про право власності, видане на ім'я К.В.І. Івано-Франківським ОБТІ. Визнав за К.К.С. право власності на 3/4 частини будинковолодіння по вул. Січових Стрільців у м. Болехові.
Позов К.В.І. задовольнив частково. Визнав за К.В.І. право власності на 1/4 будинковолодіння по вул. Січових Стрільців у м. Болехові.
Стягнув з К.К.С. на користь держави недоплачений судовий збір (державне мито) в розмірі 664 грн. 21 коп. Та на користь К.К.С. 300 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнув з К.В.І. на користь держави недоплачений судовий збір (державне мито) в розмірі 135 грн. 40 коп.
Зауважено, що це рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через Болехівський міський суд шляхом подачі в десятиденний термін з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копій до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Судова епопея самих близьких людей мала продовження в суді апеляційної та касаційної інстанції.
Продовження буде.
Михайло Поляниця
Юрій Петрухін