З історії судочинства в Болехові

ВІДХИЛЯЮЧИ ЗАВІСУ МИНУЛОГО...

В “Протоколі судового засідання народного суду Болехівського району Станіславської області від 6 вересня 1945 року” йдеться про те, що суд в складі народного судді Андрійченка, народних засідателів Марусяка і Філіповича, при секретарі Надзійовська під час засідання, яке розпочалося о шостій годині вечора, розглядалася цивільна справа за позовом Ерстер Бориса Григоровича про визнання права власності на будинок. На судове засідання з'явилися позивач, свідки Медвідь Микита Николаєвич, Туркельтауб Хана Ізраїлівна. Свідків попереджено про відповідальність за кривосвідчення і видалив з зали судового засідання. Сторонам також роз'яснено їхні процесуальні права, оголошено склад суду.
В процесі розгляду справи позивач Ерстер Б. Г., який тимчасово проживає в м. Болехові, пояснив наступне (цитуємо згідно оригіналу): “По улиці Должанська, № 1 проживав мій брат Мешулін, я жив разом з ним до 1940 року. Цей дім був власний мого брата, який з сім''єю проживав у ньому. В 1941 році я евакувався в східні області, брат з сімйою залишився в м. Болехові. 1945 року я приїхав в отпуск, брата і його сім'ї вже не було. Сусіди сказали мені, що зістав забитий німецькими загарбниками як єврей 1942 року. Із його сім'ї нікого не залишилося живими, тільки я один. Дім в цей час числиться за Горкомхозом як без власника. Я являюсь єдиним наслідником по моєму брату Мешуліну, тому прошу закріпити дім за мною як мій власний. Так як з нашої сім'ї нема більше нікого.
Свідок Медвідь Микита Николаєвич, 1880 р. народження, проживає м. Болехів, ул. Должанська, № 5, працює в Райпромкомбінаті механіком, пояснив слідуюче. Коло мене жив брат Ерстера Мешулін з родиною і зістали забиті німцями 1942 р. Мав він свій власний дім по ул. Довжанській, № 1, в якому проживав до 1942 року. Тепер з його рідні нікого не залишилось, тільки брат Ерстер Борис Григорович.
Свідок Туркельтауб Хана Ізраїлівна 1912 р. народження, грамотна, проживає без постійного місця проживання, працює в артілі Червоний Хемік щетоводом, пояснила слідуюче: я знаю, що по улиці Довжанській, № 1 мешкав в своїм власнім домі Ерстер Мешулін, брат Ерстера Бориса, який зістав забитий німцями 1942 р. З рідні їх не залишилось нікого, тільки Ерстер Борис Григорович є одиноким наслідником...”
Після перебування в нарадчій кімнаті суд виніс наступне рішення (цитуємо згідно оригіналу): “Ім'ям Української Радянської Соціалістичної Республіки 1945 р., вересня м-ця 6 дня Народний суд Болеховского района в складі голови Андрійченка, народних засідателей Марусяк, Филипович, при секретаре Надзиевскій розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Ерстера про встановлення права власності на будинок, находящийся по вул. Должанска, № 1. Судом з'ясовано, що позивач до війни 1941 р. мав свій власний будинок. В 1941 році, коли німецькі варвари напали на нашу Батьківщину, гр-н Ерстер Мешулін Григорович попав під тимчасову окупацію і був сам і його сім'я, за винятком одного з братів Ерстера Бориса Григоровича, була знищена. И дом, находящийся по вул. Должанска, № 1, був взят на учет в Горкомхозі г. Болехова як безхозяйствений. В 1945 р. з'явився з евакуації його брат Ерстер Борис Григорович, який являється одним из наследников цього будинку. На основанії изложеного та керуючись ст. 7-138 ЦПК, ст. 59 ЦК вирішив позов громадянина Ерстера задовольнить. Признать право власности на дом, которий помещается по ул. Должанска, № 1...”
Про ще один судовий розгляд свідчать тільки два документи, котрі збереглися в архівах, хоча на одному з них є відмітка секретаря (ймовірно, секретаря судового засідання) російською мовою щодо того, що “всього в справі 5 листів”. Ми ж скористаємося лише тими, що збереглися, - “Заявою...” і “Рішенням...”
В першому документі сказано (цитуємо згідно оригіналу): “До Народного суду в Болехові. Позивач Макота Юрко Ількович, проживає в Болехові, при ул. Волоські № 73. Заява. Я, Юрко Макота Ількович, прошу ствердити, що дім при улиці Волоські № 73 являється моєю власністю, що стверджуют свідки. Прошу мені не відказати.
Свідки: Соболь Йосиф Михайлович, проживає при ул. Сніжній, № 11, Хомин Ілько Василиєвич, проживає при ул. Волоській, № 71.
Болехів, дня 12\ХІІ.45. Макота Юрко”.
На цій заяві у лівій верхній частині сторінки проставлено візу: “Завести цивільну справу; до реєстру, назначити на 22\ХІІ-45р.” Можемо припустити, що Заяву завізував голова Народного суду Болехівського району.
В наступному документі сказано таке (цитуємо згідно оригіналу): Рішення. Ім'ям Української Радянської Соціалістичної Республіки. 1945 р., грудня 27 дня н/суд Болехівського р-ну Станіславської області в складі: н/судді Кучми, н/з Кваснишин та Костів при секретарі Надзієвській розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу по позову Макоти Юрка Ільковича, з сторони позивача виступила його жінка з довіреністю Макота Марія Миколаївна, 1902 р. народження, проживає в м. Болехові по вул. Волоська, № 73, про встановлення власності на дім. Знайшов, що в 1928 р. Макота Юрко Ількович одружився і одержав від батьків жінки поле, на якому стали будувати в 1930 р. дім. З 1931 р. по цей час позивач разом з жінкою й дітьми проживає в цьому домі. Документи всі, що підтверджують власність цього дому Макоти Юрка Ільковича, стратились під час війни, коли проходив фронт.
Свідки Соболь Йосиф Михайлович, проживає в м. Болехові по вул. Сніжна, № 11, та Хомин Ілько Васильович, вул. Волоська, № 71, ствердили, що Макота Юрко Ількович дійсно одержав від батьків жінки поле і збудував собі на ньому дім, де і зараз проживає. Тому, заслухавши сторони та свідків, на підставі вищенаведеного та керуючись ст. 7-138 ЦПК УРСР — Рішив: Встановити право власності на дім по вул. Волоська, № 71, м. Болехів, за Макотою Юрком Ільковичем...”
Проблеми встановлення права власності на будинок стосуються й “Протокол...” та “Рішення...” від 10 серпня 1945 року. В першому з цих документів йдеться про таке (цитуємо згідно оригіналу): “Протокол судового засідання Народного суду Болехівського району Станіславської області від 10. VIII. 1945 року в складі нарсудді Александрова, народних засідателів Малендевич, Філіпович, при секретарі Надзійовська. Суд. зас. розпочато в 10.00 год.
Розглядалась цивільна справа по позову Парахоняк Василь Михайлович до Комунвідділу про встановлення права власности на будинок.
В судове засідання з'явились позивач Парахоняк Василь Михайлович, представник Комунвідділу Савич Станислав Йосифович. Свідок по справі Геців Йосиф, котрий в суд з'явився. Суд свідка попередив по 89 ст. КК за кривосвідчення і удалив з залу судового засідання.
Суд сторонам роз'яснив їх процесуальні права. Об'явлено склад суду і роз'яснено сторонам їх право відводу. Відводу складу суду не заявлено. Ходатайств ніяких не заявлено. Суд приступив до розгляду справи. Головуючий зачитав заяву.
Позивач Парахоняк Василь Михайлович проживає в м. Болехів, ул. Стрийська, пояснив слідуюче: Мій брат Парахоняк Володимир Михайлович жив з двома дітьми і женою до 34 р. В 1934 р. помер брат, діти остались з матір'ю, жили до 43 р. В 1943 р. мама їх, тобто братова жінка, поїхала на Поділля за збіжжем і не повернулася. Я діти забрав до себе і даю їм отримання, тому, що вони ще малолітні. Мама їх пропала без вісті і по сьогоднішній день не повернулася, остався дім, котрий комунвідділ знаціоналізував, так як не має власника. Я хочу, щоби признати цей дім для сиріт, які остались і є коло мене, на моїм отриманню, Парахоняк Марія Володимирівна і Парахоняк Євген Володимирович...”
Далі в часково збереженому документі йдеться про те, що під час допиту представник Комунвідділу поінформував суд про те, що Комунвідділ взяв цей будинок на свій баланс як безгосподарний. Савич С.Й. сказав також, що (цитуємо згідно оригіналу) “...спочатку про цей дім ніхто не упоминався, аж за пів року прийшов гр. Парахоняк і сказав, що залишилися сироти, котрім належить цей дім.
Свідок Геців Йосиф, 1881 р. народження, працює на сільзаводі кочегаром, проживає м. Болехів, ул. Лісна, № 3, пояснив слідуюче. Дім цей позивача брата, який помер в 1934 р. Жив з родиною в тім домі 30 років. В 1943 р. його дружина поїхала на Поділля за збіжем і не повернулася і ніхто не знає, що з нею сталося, лишилося 2 дітей, котрі знаходяться у Парахоняка до сьогодні, який дає їм утримання.
Допит сторін і свідка закінчено.
В доповнення позивач сказав ще, що він за дім скорше упімнутися не міг, так як його арестовали.
Після того суд удалився в нарадчу кімнату для складання рішення. Після чого було зачитано рішення та термін його оскарження в Станиславський облсуд на протязі 10 днів.
Судове засідання закінчено 11.00 год.”
Цей документ підписаний нарсуддею і секретарем.
Вищеподаний документ доповнюється рішенням суду, виклад котрого подаємо нижче. Принагідно зауважимо, що коли “Протокол...” написано, як впевнюємося з вищеподаного, українською мовою, то “Рішення...” викладено російською. В ньому, зокрема, вказано, що винесено воно іменем Української Радянської Соціалістичної республіки 10 серпня 1945 року. Далі йдеться про те, що народний суд Болехівського району, Станіславської області, в складі народного судді Александрова, народних засідателів Філіповича й Малендевича, при секретарі Надзієвській розглянули у відкритому судовому засіданні справу за позовом Парахоняка Василя Михайловича про поновлення права власності на будинковолодіння. В документі зазначено, що судовим розглядом встановлено факт опікунства Парахоняка В.М. над дітьми померлого брата Парахоняка Володимира Михайловича, неповнолітніми Марією та Євгеном, у власності котрих після смерті батька залишився будинок, який знаходиться по вул. Стрийська, № 37. Під час відбуття покарання гр. Парахоняком В.М. Діти були переселені до його власного будинку, а вищезгаданий будинок, як безгосподарський, був взятий на баланс Комунальним відділом. На підставі викладеного суд впевнився, що позов Парахоняка В.М. вмотивований і підлягає задоволенню. На підставі цього будинковолодіння по вул. Стрийська, № 37 слід вважати власністю Парахоняк Марії Володимирівни і Парахоняк Євгена Володимировича.
Рішення суду підписане суддею і народними засідателями. Є також запис, що “Копію рішення одержано 22 VIII 1945 г. Парахоняк Василь М.”
Продовження буде.
Михайло ПОЛЯНИЦЯ,
Юрій ПЕТРУХІН.