З історії судочинства в Болехові

ВІДХИЛЯЮЧИ ЗАВІСУ МИНУЛОГО...
Як свідчать деякі архівні судові документи, котрі частково збереглися, після того, як совєтські війська звільнили західні терени України, в тому числі й наше місто, від німецько-фашистської окупації, пересічні мешканці Болехова почали звертатися до створених новою владою судових установ з різноманітними клопітливими справами, в тому числі й з суто приватними проблемами на кшталт поновленні чи встановлення права власності на житло, визнання членів сім'ї зниклими безвісти з метою отримання державної допомоги за втратою годувальника чи навіть отримання судового дозволу на право всиновлення.
Черговий раз зауважимо, що як і нині, так і колись до збереження документів, котрі в майбутньому мали б автоматично отримувати статус цінних, або й безцінних, історичних даних і фактів, ставляться й ставилися, м'яко кажучи, байдуже. Тому в переважній більшості своїй нам доводиться задовольнятися уривчастими інформаційними даними.
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛО
В “Протоколі засідання Народного суду Болехівського району Станіславської області” від 25 серпня 1945 року зазначено, що в цьому засіданні взяли участь народний суддя Алєксандров, народні засідателі Малендевич і Філіпович та секретар Надзійовська. Вказано, що засідання розпочато об 11.00 год. Розглядалася цивільна справа за позовом Аузенштайна Мойсея Ароновича про встановлення права власності на будинок. На засідання з'явилися позивач і свідки – Костів Онуфрій Петрович та Романишин Гринь Дмитрович. Суд попередив свідків щодо відповідальності (цитуємо згідно оригіналу) “по 89 ст. КК за кривосвідчення і удалив з зали судового засідання”.
Позивачу було роз'яснено його процесуальні права, ознайомлено зі складом суду, розтлумачено право відводу. В опрацьовуваному документі зазначено, що відводу складу суду не заявлено, також не було подано клопотань. Відтак суд приступив до розгляду справи по суті.
Народний суддя Алєксандров зачитав заяву позивача, в якій було зазначено, що громадянин Аузенштайн Мойсей Аронович ніде не працює, проживає в м. Болехів по вул. Мопровській, № 7. Пояснив, що дім і гарбарський цех купив у 1924 році. Під час німецької окупації позивач тривалий час переховувався, тоді й загубилися всі його документи. Просить встановити, що це нерухоме майно дійсно є його власністю. Дім знаходиться по вул. Шашкевича.
Далі, виходячи з інформації, котра збереглася, можна зробити припущення. В збереженій частині одного з документів зазначено, що свідок Костів, який працює в артілі ім. Осипенко й проживає в м. Болехові, вул. Піша, № 6, пояснив наступне (цитуємо згідно оригіналу): “Я знаю, що по вул. Шашкевича міститься дім і гарбарський цех, котрий Аузенштайн купив при Польщі. Дім цей і цех гарбарський є його власністю”.
Свідок Романишин, домогосподар, проживає в м. Болехові, вул. Надбережна, № 3, пояснив наступне (цитуємо згідно оригналу): “У гр. Аузенштайна працював багато літ і знаю, що він мав свій власний дім, а також гарбарський цех, котрий був його власністю”.
Далі в збереженому документі зазначено, що на цьому допит позивача й свідків закінчено (цитуємо згідно оригіналу), “...зі сторони позивача жодних доповнень не надходило. Після цього суд вийшов до нарадчої кімнати для складання рішення. Після чого було зачитано рішення та вказано термін його оскарження в Станіславський облсуд на протязі 10 днів. Судове засідання закінчено в 12.00 годині”.
Протокол підписано нарсуддею і секретарем.
Опрацьований вище документ доповнюється Рішенням суду. Там сказано (цитуємо згідно оригіналу): “Рішення іменем Української Радянської Соціалістичної республіки. 1945 р., серпня, 25 дня. Народний суд Болехівського р-ну, Станіславської обл., в складі народного судді Алєксандрова, засідателів Філіповича й Малендевича, при секретарі Надзійовській розглянув у відкритому судовому засіданні справу про позов Аузенштайна Мойсея Ароновича про встановлення його в правах власності на домоволодіння. Судовим розглядом встановлено, що Аузенштайн у м. Болехові має своє власне домоволодіння, документи на яке під час тимчасової німецької окупації ним втрачені. Наслідок чого позивач просить встановити його в правах власності. Суд вважає вимогу вмотивованою і, керуючись ст. 2 П.К. І ст. 59 Ц.К., вирішив позов Аузенштайна М.А. Задовольнити й встановити його в правах власності на домоволодіння, розташоване в м. Болехові по вул. Шашкевича, № 7. Держмито в сумі 3 р. Зарахувати в дохід держави. Рішення може бути оскаржене в Станіславський облсуд”. Під документом проставлено підписи народного судді й народних засідателів.
Принагідно слід зазначити, про котрі йшла вище й буде йти далі мова, написані “від руки”, частково українською, а частково російською мовами. Як паперовий носій, на якому написані документи, використано бланки невідомого походження, однак на декотрих з них збереглися виконані друкарським способом залишки текстів польською мовою.
Наступна група збережених в архівах документів того періоду також стосується встановлення права на домоволодіння. 11 травня 1945 року в Народному суді Болехівського району була зареєстрована Заява від громадянки Бем Антоніни Алешівни, замешкалої в Станіславі по вул. Новий Світ. В цій заяві сказано, зокрема, таке (цитуємо згідно оригіналу): “Перед кількома днями представник Міської Ради (комунального відділу) заявив моєму брату Мальон Йосифу Ільковичу, що будинок, котрий находиться в Болехові при вул. Шевченка, № 15 муситься знаціоналізувати, так як немає власника. Я, Бем Антоніна Алешівна, являюсь дійсно власником цего будинку, мешкаю в Станиславі і цей будинок далам своєму братові, щоб там мешкав і уважав на хату та побирав чинш та з того удержувавсь, так як він вже має 66 років, хорий і нездібний до праці.
Вище згаданий дім збудований в 1930 році. На се подаю свідків, котрі знають і можуть потвердити, що дійсно будинок при вул. Шевченка, № 15 є дійсно мій, тобто Бем Антоніни Алешівної.
Свідки: Дяків Микола Ількович, замешкалий в Болехові, вул. Зелена, № 16”.
Можна припустити, що викладена вище заява, оригінал котрої, який є в розпорядженні співавторів, містить лишень одну сторінку написаного “від руки” тексту, повинна би мати своє продовження ще на одній сторінці, принаймі, для вказання дати подачі заяви й підпису заявника, а також для продовження переліку імен свідків, котрі фігурують в подальших документах. Однак, повторимося, щодо цього ми лишень можемо висловлювати припущення й задовольнятися саме тими документами, котрі є в нашому розпорядженні.
Наступним документом є не вельми читабельний Протокол судового засідання Болехівського Народного суду Станіславської області від 2 червня 1945 року. З цього документу також можемо зрозуміти, що засідання відбувалося під головуванням народного судді Андрійченка, в ньому також брали участь народні засідателі Велика і Кваснишин та секретар Надзійовська.
Далі в документі мова йде про те, що під час судового засідання розглядалася справа за позовом Бем Антоніни Алешівни про встановлення права власності на її будинок. Зазначено, що на судове засідання з'явилися позивач Мальон Йосиф Ількович, а також свідки по справі Пехоль Марія Юрківна, Соболь Марія Юрківна, Довбнів Теодор Николаєвич (так в оригіналі), Фурович Анна Володимирівна. Суддя попередив свідків щодо відповідальності за кривосвідчення і видалив їх в окрему кімнату. Сторонам було роз'яснено їх процесуальні права.
Відтак, як свідчать наявні документи, “суд приступив до розгляду справи. Головуючий зачитав заяву”.
Далі в документі сказано (цитуємо згідно оригіналу): “Позивач Мальон Йосиф Ількович, 1880 р. народження, проживає в м. Болехів, ул. Шевченкі, № 15, пояснив слідуюче: цей дім є моєї сестри, котра мешкає в Станиславові, цей дім залишила мені, щоб я побирав чинш і з цього одержувався. В цім домі в 1939 р. мешкав Склєнарський, якого забрало НКВД в тюрму як зрадника Батьківщини. Потім мешкав Якубовський, директор бондарного заводу, який виїхав з німецькими властями. Я мешкеав осібно, ніяких відносин до цього будинку не мав, мешкав я по ул. Шевченкі, № 10. Після від'їзду Якубовського мешкав Дубіс Франко, котрий мешкає до сьогодні. По другій половині будинку мешкає з райвідділу НКВД опер-уполномочений тов. Крижановський.
Свідок Пехоль Марія Юрківна, має 42 роки, нігде не працює, пояснила слідуюче: Я знаю, що Бен будувала цей дім і залишила на брата. В якому році будувала, я не знаю. В цім будинку мешкав Склєнарський, пізніше Селіз Мілярд, начальнік почти, Гербер, котрий після німецької окупації був знищений. Після Гербера мешкав Горобець. Після Горобця хто мешкав, я не знаю. У громадянина Мальон мається будинок...
Свідок Соболь Марія, 1887 р. народження, домохазяйка, грамотна, сімейна, пояснила слідуюче: я знаю, що цей будинок будували, а до кого він належить, я цього не знаю. Бен має свій будинок у Станиславові.
Свідок Довбнів Теодор Николаєвич, 1884 р. народження, грамотний, сімейний, нігде не працює, пояснив слідуюче: я знаю, що сестра позивача будувала цей дім, а кому належить цей дім, того я не знаю.
Свідок Фурович Анна Володимирівна, 1881 р. народження, домохазяйка, проживає м. Болехів, ул. Шевченкі, № 12, пояснила слідуюче: знаю, що гром. Бен будувала цей дім. В котрому році, я не пам'ятаю. Мешкав в цім будинку директор тартаку Якубовський, хто тепер мешкає, не знаю прізвища...”
Закінчивши допит позивача і свідків (цитуємо згідно оригіналу), “суд надав останнє слово позивачу, який просив залишити цей дім за ним, так як він побирає чинш і з того удержується”.
Щодо рішення в цій справі, то з майже нечитабельного документу, що зберігся в архівах, можна зрозуміти, що в ході розгляду було встановлено, що будинок, який міститься по вул. Шевченка, “ 15, “знаходився під відомством комунального відділу”, але позивач, не маючи до цього будинку жодного відношення, подала позов. В рішенні також зазначено, що (цитуємо згідно оригіналу) “раніше в цьому будинку мешкали 3 господарі... Сама позивачка мешкає в Станіславі в своєму власному будинку. Будинок по вулиці Шевченка, д. № 15, належав Якубовському, який виїхав з німцями. Брат Мальон має свій власний будинок по вул. Шевченка, д. № 10...”
На підставі цих фактів суд відмовив Антоніні Бем у позові, передавши будинок комунальному відділу м. Болехова.
Продовження буде.
Михайло ПОЛЯНИЦЯ,
Юрій ПЕТРУХІН.