З історії судочинства в Болехові

Ще одна яскрава ілюстрація до закону розбитих вікон – ліс, або вірніше – самовільні рубки. Й не тільки самовільні, але й… Однак, це знову ж таки тема для цілком іншої бесіди, бо ситуація тут вкрай складна. Коли в ситуаціях, наприклад, з довгобудами чи недобудовами все абсолютно зрозуміло – немає господарів, то в ситуації з нашими лісами все зводиться до діаметрально протилежного – кожен, від рядового громадянина до будь-якої приватної чи державної юридичної особи, та й держави в цілому, вважає себе господарем лісу. Чи, що буде правильніше, відчуває себе власником лісу з правом чинити з тою власністю все, що заманеться. Для підтвердження сказаного наведемо відносно невелику цитату з одного з друкованих засобів масової інформації,автором якої є журналіст Богдан Куфрик:
«Дорогою до села Зеленого на Верховинщині, площа якого, до речі, найбільша в Україні, звернув увагу на чималу ділянку вирубаного лісу просто посеред гори. Лісоруби й далі хвацько орудували бензопилами на горі Шкорушний, що на висоті 1552 метри над рівнем моря. Щоб вивезти звідти зрубаний ліс, у горах проклали навіть дорогу – для лісовозів. «Такого не було за жодної влади! – каже уродженець села Іван Зеленчук, в.о. завідувача відділення «Гуцульщина» НДІ українознавства. – Мій дід Микола, котрий прожив 87 років, розповідав, що до цього лісу людина з сокирою ніколи не заходила. Там не було ані лісорубів, ані пастухів з отарами чи чередами».
Сьогодні праліси – це невеликі смужки лісу далеко в горах, у важкодоступних місцях, на висоті 1300 – 1400 метрів над рівнем моря. Вони збереглися в окремих місцях на Чорногірських та Глинявських масивах.
«Заборонити рубати праліси можна лише на законодавчому рівні або ж ввести ці ліси до складу території Національного природного парку «Верховинський». Свого часу ми намагалися це зробити, але, на жаль, нас не почули, - каже пан Зеленчук. – І територію парку площею 24 тисячі гектарів зменшили до 12 тисяч. Решта ж відійшли держлісгоспам, котрі й рубають праліс тепер, адже це їхня територія. Лісівникам байдуже…»
І на завершення пропонованої цитати:
«…Каже Ольга Яремченко, кандидат біологічних наук. – Унікальність пралісів у тому, що ростуть вони на цій землі споконвіку. Ці ліси – найпотужніший водоутримувач, їх можна назвати каркасом Карпат. Залишки таких лісів збереглися лише в Карпатах, на Балканах та в Європейській частині Росії…»
До речі, з липня цього року карпатські букові праліси належать до спадщини ЮНЕСКО. Екологи сподіваються, що під захист цієї організації потраплять усі праліси Карпат і це зупинить їх нищення».
Ця цитата подана тут, будемо вважати, як інформація для роздумів, хоч часу для роздумів з такими лісорубськими темпами залишилося цілком небагато… Ми ж повернемося до нашої теми – закону розбитих вікон і, в даному випадку, самовільного господарювання в лісах.
В публікаціях, котрі стосуються нашого проекту, тема самоуправства в Карпатських лісах вже порушувалася. Нині частково торкнемося її ще раз.
КОСИТИ САМОВІЛЬНО НЕМОЖНА…
12 листопада 1996 року Болехівський міський суд під головуванням судді Божени Бунчак, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Долинської міжрайонної прокуратури в інтересах Болехівського держлісгоспу до М.П. про відшкодування матеріальної шкоди, завданої самовільним сінокосінням, встановив наступне.
20 серпня 1996 року лісником обходу № 2 Витвицького лісництва Болехівського держлісгоспу Я.І.С. виявлено самовільне сінокосіння на його обході в квадраті № 4 урочища «Лисий потік». Це лісопорушення вчинив відповідач по справі Б.М.П., який самовільно скосив сіно на площі 0,06 га. В результаті його дій Болехівському держлісгоспові нанесено матеріальної шкоди на суму 180 гривень, про що складено відповідний акт. Б.М.П. свою провину визнав, однак відшкодувати держлісгоспові завданої шкоди в добровільному порядку відмовляється, що стало причиною звернення позивача до суду. В судовому зсіданні позивач свої позовні вимоги, а держлісгосп – позов прокуратури підтримали. Що стосується відповідача, то він позову не заперечував, однак просив задовольнити його частково, взявши до уваги його вік – 72 роки, матеріальний та сімейний стан.
Суд, вислухавши думку прокурора, представника Болехівського держлісгоспу, вислухавши пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач Б.М.П. самовільно скосив сіно на площі 0,06 га, про що свідчить складений 22 серпня 1996 року акт, де визначена й нанесена шкода.
Відповідно до ст. 98 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, котрі винні в самовільній заготівлі сіна.
Відповідач визнав, що своїми діями завдав лісгоспові шкоди на 180 гривень, однак вважає, що, оскільки пропрацював усе своє свідоме життя на лісокомбінаті, то має право на сінокіс. Усвідомлює, що повинен був мати на сінокосіння відповідний дозвіл лісгоспу. В майбутньому виправить цю помилку. Просить позов задовольнити частково, оскільки скошене повернув законним власникам. Представник держлісгоспу пояснив, що дійсно Б.М.П. повернув самовільно скошене сіно, претензій щодо стягнення вартості самого сіна не має.
Суд при визначенні суми, що підлягає до задоволення, врахував, що основний дохід сім’ї, де проживає 72-літній відповідач і його перестаріла дружина, складає невелика пенсія, що інших доходів він не має і що повернув держлісгоспові скошене сіно.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 98, 100 Лісового кодексу України, ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», постановою Кабінету Міністрів від 28.09.1993 р. № 808 «Про внесення змін і доповнень до такс про обчислення розміру стягнень за шкоду, заподіяну лісовому господарству», ст. 440 ЦК України, ст. ст. 80, 202, 203 ЦПК України суд прийняв рішення позов задовольнити частково, стягнути з Б.М.П. на користь Болехівського держлісгоспу 20 гривень заподіяної шкоди.
…ЗРУБУВАТИ ДЕРЕВА - ТАКОЖ
8 жовтня 1996 року під час відкритого судового засідання Болехівського міського суду під головуванням судді Божени Бунчак було розглянуто справу за позовом прокурора Долинської міжрайпрокуратури в інтересах Болехівського держлісгоспу до П.В.М. та О.І.В. про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної самовільною рубкою дерев, було встановлено наступне.
10 лютого 1996 року техніком-лісівником Витвицького лісництва Болехівського держлісгоспу К.Д.Т. виявлено факт самовільної рубки лісу мешканцями села Гошів Долинського району. П.В.М. та О.І.В. у квадраті 21, ділянка 8, обхід № 4 урочища «Кичерка» зрубано 10 дерев хвойної породи. Сума збитків складає 62 грн. 31 коп. У зв’язку з цим складено акт про лісопорушення. Представники позивача та держлісгоспу позов підтримали.
Відповідач О.І.В. в судове засідання не з’явився повторно, хоча про час і місце слухання справи був повідомлений.
Суд, вислухавши пояснення прокурора, представника держлісгоспу, відповідача П.В.М., свідка, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав. 
В судовому засіданні відповідач П.В.М. позов не визнав. Пояснив, що лісопорушення, котре виражається в самовільній рубці лісу, не вчиняв. Того дня був у лісі з О.І.В. та своїм неповнолітнім братом П.Л.В. з цілком іншою метою. Просив позов відмовити.
Однак його покази спростовуються показами свідка по справі Ш.В.В., який пояснив суду, що 9.02.1996 року перебував у лісі, оскільки працює лісником Витвицького лісництва. В обході № 4 виявив самовільну рубку. В лісі побачив відповідачів по справі, котрі тягали конем зрубані дерева. Зробив зауваження на адресу П.В.М. Після цього відповідачі поїхали з лісу. Однак, коли він повертався з відводу в кварталі № 21, то побачив, що відповідачі ліс все ж забрали. Того ж дня він цей ліс бачив складеним на подвір’ї О.І.В. Після цього він по телефону викликав лісівника К.П.Т. і лісничого П.В.М. Коли вони приїхали, то лісу на подвір’ї вже не було. Наступного дня було складено акт про самовільну рубку лісу, котрого П.В.М і О.І.В. підписати відмовилися. Суд вирішив, що цей акт і покази свідка є достатніми доказами вчиненого лісопорушення, тобто самовільної рубки лісу в кількості 10 дерев. 
Отже на підставі вищенаведеного, а також керуючись ст. ст. 98, 100 Лісового кодексу України, ст. ст. 440, 451 ЦПК України, ст. ст. 86, 118 ЦПК України, ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього середовища та постанови Кабінету Міністрів і доповнень до такс про обчислення розміру стягнень за шкоду, заподіяну лісовому господарству, ст. ст. 202, 203 ЦПК України суд вирішив позов задовольнити повністю, стягнути з П.В.М. та О.І.В. на користь Болехівського держлісгоспу вартість завданої шкоди в солідарному порядку.
До уваги читачів – ще два випадки лісового самоуправства з цілої низки подібних. 6 серпня 2002 року Болехівський міський суд на своєму засіданні під головуванням судді Михайла Поляниці, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Болехівського держлісгоспу до С.М.В. «Про відшкодування шкоди, заподіяної лісовому господарству самовільною рубкою дерев», встановив наступне.
В позовній заяві зазначено, що відповідач 10.04.2002 року здійснив самовільну рубку ялиці буреломної в квадраті 25 ділянки 12 Поляницького лісництва. За фактом самовільної рубки лісничим П.Г.М. було складено протокол про адміністративне правопорушення та 19.04.2002 року винесено постанову про накладення на С.М.В. адміністративного штрафу. Своїми неправомірними діями відповідач завдав лісовому господарству шкоду на суму 113 грн. 90 коп. У добровільному порядку відповідач шкоду не відшкодував, що й стало причиною звернення держлісгоспу до суду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Що стосується відповідача, то він повторно не з’явився в судове засідання, хоча про час і місце слухання справи був повідомлений у встановленому порядку. Про причину неявки суд не поінформував. В такому випадку суд прийшов до висновку, що справу слід слухати за відсутності відповідача.
Вислухавши пояснення представника держлісгоспу, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Лісовим кодексом України (ст. 98) передбачено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні в незаконному вирубуванні дерев. Про те, що С.М.В. самовільно зрубав три дерева ялиці буреломної та заподіяв лісовому господарству шкоду, свідчить протокол про адміністративне правопорушення вимог лісового законодавства, де проведено розрахунок заподіяної шкоди.
В судовому засіданні судом було зібрано достатньо доказів того, що відповідачем порушено вимоги ст. 98 Лісового кодексу України, а тому з нього на користь Болехівського держлісгоспу слід стягнути в примусовому порядку суму шкоди в розмірі 113 грн. 90 коп., про що й було прийняте відповідне рішення.
Звертаються по допомогу й по захист від лісових браконьєрів і крадіїв до болехівських представників Феміди також лісівники сусідньої Львівської області. 20 листопада 2002 року відбулося відкрите засідання Болехівського міського суду під головуванням судді Михайла Поляниці, під час котрого розглянуто справу за позовом Сколівського державного лісогосподарського підприємства до К.І.І. «Про відшкодування шкоди, заподіяної лісовому господарству самовільною рубкою дерев». У процесі судового засідання встановлено наступне.
Відповідач К.І.І. 23.08.2002 року здійснив самовільну рубку дерев бука сиро ростучого в квадраті 7 Дубинського лісництва Сколівського ДЛГ. Своїми неправомірними діями К.І.І. завдав лісовому господарству шкоду. В добровільному порядку відповідач шкоду не відшкодував, через те позивач просить стягнути з порушника 516 грн. 10 коп.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги зменшив на 85 гривень, оскільки при складанні позовної заяви в суму позову помилково включили й несплачений адміністративний штраф саме на цю суму – 85 гривень. Позивач позов визнав частково, оскільки забрав лишень одне зрубане дерево діаметром 32 см.
Суд, вислухавши пояснення представника Сколівського ДЛГ, відповідача, свідків по справі, дослідивши та оцінивши матеріали справи в їх сукупності, вважає, що позов у зменшеному розмірі підлягає до часткового задоволення.
Лісовим кодексом України (ст. 98) передбачено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні в незаконному вирубуванні дерев. Про те, що К.І.І. самовільно зрубав 3 дерева бука сироростучого та заподіяв лісовому господарству шкоду на суму 430,10 грн. свідчить протокол про адміністративне правопорушення вимог лісового законодавства від 26.08.2002 року за № 15, розрахунок заподіяної шкоди та ряд інших документів.
Допитані в судовому засіданні свідки Ц.З.В. і Т.С.Б. підтвердили факт самовільної рубки трьох дерев бука. Про те, що два дерева відповідач залишив у лісі, підтвердив свідок Ц.З.В. Таким чином, у судовому засіданні не здобуто доказів того, що відповідач забрав та використав для власних потреб два дерева бука, а тому в цій частині позов не підлягає до задоволення.
На підставі викладеного суд прийняв рішення про стягнення з К.І.І. на користь Сколівського державного лісогосподарського підприємства завдану шкоду в сумі 430 грн. 10 коп.
Подані вище виклади судових рішень наведені в цій публікації лишень як ілюстративні приклади, як ілюстрація до Закону розбитих вікон. Частково рівень винищення лісів навіть таким шляхом, шляхом притягнення до відповідальності поодиноких крадіїв, вдається якщо не зупинити, то, в усякому разі, зменшити. А взагалі, тема лісокористування, – тема дуже обширна й вразлива, однак вона виходить далеко за рамки нашого проекту, котрий стосується історії судочинства в Болехові. Через те повернемося до оприлюднення інших матеріалів, котрі ще не загубилися в мороці часу. 
Продовження буде.
Михайло Поляниця 
Юрій Петрухін