Відхиляючи завісу минулого

ЛІС І ДОВКОЛА НЬОГО
Ще один блок опрацьованих і оприлюднених судових документів стосується неза¬конного поводження з лісовими насадженнями. Продовжуючи роботу над публікаці¬ями, співавтори зауважують, що, знову ж таки за принципом перетинання історичних паралелей буде проведено коротку екскурсію деякими архівними й сучасними судовими матеріалами й документами, котрі стосуються спроби незаконної наживи за чужий рахунок. У даному конкретному випадку – за рахунок лісових насаджень. Вважаємо, що боротися з крадіжками й винищенням того, що ми поетизовано йменуємо «легенями нашої планети», необхідно на всіх етапах і рівнях – починаючи від поодиноких крадіїв і закінчуючи створенням нетерпимої законотворчої і громадської думки щодо незаконного вирубування лісів. Саме про це йшлося в серії публікацій під заголовками: «Один крав смереки…», «…Інший - крав грабчуки», «Ма¬ли намір поцупити колоду», «Платити за дрова вирішив «завтра», «Його затримали працівники лісової охорони», «Закортіло дубів – позбувся бензопили», «Пенсіонер визнав свою провину», «Вкрадені дуби додому не довіз», «Бук з ландшафтного парку зрізав на дрова», котрі були вміщені в газеті «Ратуша» № 34 (1027) від 15 вересня 2017 року та № 35 (1028) від 22 вересня 2017 року. Зауважимо, що описані події охоплюють період від 1914 року до 2015 року.
З оприлюдненої на цю тему інформації, зокрема, довідуємося, що у «Зверненні до цісарсько-королівського повітового суду в Болехові» йдеться про те, що 15 жовтня 1914 року мешканець Волоського села Іван Чех, син Василя, «зрізав з пня з метою привласнення собі» в скарбовому лісі дві смереки завдовжки 7 метрів і діаметром 20 см. Вартість вкраденого оцінено в майже три крони. У поданні зауважено, що лісовий масив, у котрому вчинено крадіжку, був оточений межовим ровом.
З цього документу також довідуємося, що лісового крадія затримав за присяжний цісарсько-королівський стражник лісів Ян Олексин, мешканець Волоського села. На пові¬¬домленні відтиснута цісарсько-королівсько¬го Управління скарбових лісів і маєтностей у Болехові.
Друге подання заприсяжного стражника лісів Яна Олексина датоване місяцем лютим 1915 року. Він повідомляє цісарсько-королівський повітовий суд у Болехові про те, що Михайло Глинський, син Яцка, 18 лютого 1915 року намагався викрасти зі скарбового лісу два зрізані ним же граби завдовжки 15 метрів і діаметром 28 см. Стражник затримав його на місці крадіжки…
Хорошою ілюстрацією діяльності правоохоронців періоду 1938 – 1939 років слугують документи, подані в інформації під заголовком «Мали намір поцупити колоду». Починається ця публікація викладом україномовного перекладу польського документу під назвою «Записи дізнання», укладеним старшим постерунковим Яном Цєсляком з постерунку поліції паньствової (державної) в Моршині й котрий був спрямований до Суду Гродського в Болехові.
У згаданих «Записах дізнання» йдеться про те, що старший постерунковий Ян Цєсляк, діючи на підставі повідомлення Яна Ґловацького, гайового державних лісів з Лисович, про крадіжку, провів розслідування і виявив наступне.
Допитаний Ян Ґловацький, гайовий державних лісів, римо-католицького віросповідання, 42-х років, мешкає в Лисовичах, ґміна Моршин, пояснив, що дня 6 грудня 1938 року о год. 12.30, перебуваючи в своєму будинку на гаївці «Збірек» в Лисовичах, отримав повідомлення від свого дванадцятилітнього сина Хенрика, що той бачив кілька хвилин перед тим, як двоє чоловіків виносили з державного лісу, неподалік від бетонного мосту, одну ялинову колоду і клали її на фіру, на якій також везли траву. Біля фіри стояв один старший чоловік, він до лісу не заходив, був біля коней.
Після отримання цієї інформації гайовий Ґловацький подався до державного гостинця і притримав фіру, котра їхала в напрямку Лисович. На фірі була трава, котру Якуб Цюкевич віз у товаристві свого сина Михайла Цюкевича і кревного Стефана Цюка, всі вони походять з Лисович. На фірі колоди не було, а у відповідь на запитання Якуб Цюкевич сказав, що в придо¬рож¬ньому рові лежить одна ялинова колода, яку його син Михайло мав намір забрати на фіру, однак Якуб на це не погодився, то колоду залишили на місці, неподалік від бетонного мосту (межа Моршина).
Тоді гайовий Ґловацький пішов на місце, вказане його сином, і в рові обіч державного гостинця знайшов одну колоду, котра, очевидно, була винесена з лісу, бо зрубані колоди знаходяться в лісі на віддалі близько 100 метрів від державного гостинця. Опираючись на спостереження його сина, то колоду Цюкевичі виносили з лісу, а відтак залишили її в рові, тому що, очевидно, побачили, як син Ґловацького побіг до гаївки свого батька.
Хенрик Ґловацький розповів старшому постерунковому, що того дня обідньої пори йшов державним гостинцем у напрямку Моршина і бачив, як двоє чоловіків виносили з державного лісу одну колоду, перенесли її через придорожній рів і намірилися навантажити на фіру, котра стояла на гостинці і на якій була трава. Біля фіри стояв третій чоловік, старший за віком. Тих людей він особисто не знав тож, аби не допустити крадіжки дерева з державного лісу, повернув назад і побіг до гаївки свого батька, котра знаходилася від того місця, де доконано крадіжку дерева, на віддалі 700 метрів. Про свої спостереження повідомив батька. Коли після того його батько вийшов на гостинець, притримавши біля фігури Святого Яна фіру з людьми, то колоди на фірі не було, бо причетні до крадіжки, очевидно, побачили, що він побіг до гаївки.
Допитаний старшим постерунковим Якуб Цюкевич свою провину не визнав, виправдовується тим, що того дня віз винайнятою у Стефана Цюка з Лисович фірою траву з купального закладу в Моршині до Лисович, у товаристві Стефана Цюка і свого сина Михайла Цюкевича. Коли вже знаходилися на державному гостинці між Лисовичами й Моршином, зауважили, що в придорожньому рові лежить ялинова колода завдовжки 2 – 3 метри. Цю колоду його син Михайло намірився завантажити на фіру, тож зупинилися біля цієї колоди. Відтак син Михайло і власник фіри Стефан Цюк винесли колоду з рову і вже завантажили одним кінцем на фіру, однак він попередив їх, що з цього може бути клопіт, тож дерево не забрали. Тоді, коли фіра знаходилася неподалік гаївки «Збірек», їх зустрів гайовий Ґловацький і почав шукати на фірі дерево, котре, звичайно, не знайшов, а у відповідь на запитання розказали, що колода лежить у рові біля бетонного мосту на межі Лисовичі – Моршин. Хто виніс колоду з лісу до рову, цього він не знає.
Стефан Цюк розповів, що возив фірою траву з Моршина до Якуба Цюкевича. Коли в обідню пору їхав фірою, завантаженою травою, побачив на гостинці Михайла Цюкевича, який підійшов до нього і сказав, щоб він забрав на фіру одну ялинову колоду, котра лежала в рові. Допитуваний зупинив фіру і допоміг Михайлові Цюкевичу винести колоду з рову, і коли вже мали завантажити її на фіру, Якуб Цюкевич сказав, аби колоду з фіри скинули на місце, що й зробили. Хто виніс колоду з лісу до рову, того не знає. Водночас повідомляє, що Михайло Цюкевич не був разом з ними по траву в купальному закладі, а звідкіля він взявся на гостинці, того не знає.
Михайло Цюкевич розповів старшому постерунковому, що того дня повертався з Моршина, в той час Стефан Цюк віз фіру трави до Лисович. Коли перебував за бетонним мостом, помітив у придорожньому рові одну ялинову колоду довжиною 2 метри. Цю колоду за допомогою Стефана Цюка хотів забрати на фіру, але  була важка, то вкинули її назад до рову.
Старший постерунковий Ян Цєсляк далі у своєму «Записі дізнання» висловлює припущення, що з поданих вище дізнань вирисовується підозра, що Михайло Цюкевич, який не зміг пояснити, що того критичного дня робив у Моршині, бо не був у купальному закладі по траву, повинен був з лісу колоду витраспортувати, що дуже легко міг вчинити, коли ж державний ліс є розміщений на пагорбі, з сильним ухилом в бік державного гостинця, і приховав її в чагарнику поруч з гостинцем, а тоді, коли під’їхала фіра, при участі візника ви¬несли з по ближчих чагарників через рів на фіру. В той час Якуб Цюкевич пильнував коней. А тоді, коли зауважили дванадцятирічного Ґловацького, котрий побіг у напрямку гаївки, скинули колоду з фіри до рову і там її залишили.
Після проведення розслідування,моршинський поліційний постерунок 16 січня 1939 року подає до Суду Гродського в Болехові звинувачення, в котрому, йдеться, зокрема, про наступне. На підставі результатів дізнання постерунок Державної Поліції в Моршині звинувачує (далі перераховуються імена підозрюваних, які згадуються вище) про те, що оскаржувані у змові забрали в іншої особи чуже рухоме майно з метою привласнення, тобто дня 6 грудня 1938 року о 12-й годині зі складу державного лісу на території громади Лисовичі, ґміна Моршин, повіт Стрий одну ялинову колоду довжиною 2 метри, товщиною 35 см, вартістю 5 злотих, нанісши шкоду Надлісництву Державних Лісів у Лисовичах. Колоду після винесення з державного лісу завантажили на фіру з наміром вивезення до Лисович, а коли побачили, що Хенрик Ґловацький, син гайового Яна Ґловацького це побачив і побіг на гаївку свого батька, щоб повідомити про крадіжку, вкрадену колоду вкинули до рову при державному гостинці і від’їхали до Лисович. Згадану колоду забрав гайовий Ян Ґловацький до лісу, так що жодної шкоди не нанесено. Цей злочин передбачений арт. 23 і 257 К.К. і на підставі арт. 16, 26 К.П.К. підлягає розглядові Гродським судом у Болехові. Подається також перелік осіб, які підлягають викликові на розправу.
Болехівський Гродський Суд своєю Постановою від 28 лютого 1939 року визнав оскаржених Якуба Цюкевича, Стефана Цюка і Михайла Цюкевича винними у злочині, вчиненому тим способом, що дня 6 грудня 1938 року в Лисовичах з наміром забрати у Надлісництва Державних Лісів чужого рухомого майна з метою привласнення, ввійшли до лісу оскаржені Стефан Цюк і Михайло Цюкевич, а оскаржений Якуб Цюкевич чекав з кіньми на державному гостинці.
Далі співавтори передбачають проведення історичної паралелі від описаних вище подій до наших днів. Увазі читачів пропонується кілька судових розглядів щодо спроб крадіжки лісу в наші дні, в деякій мірі рівноцінних минулим. Порівняльний аналіз співавтори полишають на розсуд читачів, лишень лунає зауваження, що, як на авторський погляд, змінилися тільки роки вчинення злочинів і технічні засоби: сокири і ручні пили були замінені бензопилами, а фіри – потужними автомашинами підвищеної прохідності. Водночас наголошується, що в поданих нижче конспективних викладах судових матеріалів уникається¬ розкриття реальних імен та прізвищ обвинувачуваних, замінивши їх криптонімами. З якою метою це робиться, сказано в одній з перших публікацій на тему історії судочинства на теренах Болехівщини.
Що стосується сучасних подій, котрі стосуються¬ ¬теми лісопорушень, то нижче подаємо їхній короткий виклад знову ж таки з метою нагади їх суть тим читачам, які знайомилися з цими публікаціями минулого року.
Обвинувачуваний К.М.І. на початку листопада 1996 року в урочищі «Спалений дуб», котре знаходиться в угіддях Болехівського лісництва поміж містом Болехів і селами Танява й Тисів, завантажив на автомашину марки ГАЗ-53  понад три кубометри паливних дров. Автомашиною кермував С.В.І., котрий погодився допомогти односельчанинові за символічну оплату бартером – 10 літрів бензину. В даному випадку паливними дровами виявилося гілля, котре залишили ще торік лісозаготівельники після вивезення ділового лісу. Але крадіжка від того не перестає бути крадіжкою…
На виїзді з урочища приятелів-гілкозаготівельників затримали працівники міліції.
У процесі судового слідства К.М.І. свої дії виправдовував тим, що за дрова лісництвові планував оплатити «завтра», а поспішав через те, що випала нагода скористатися транспортом. Забув, напевно, про героїв дуже відомого фільму, в котрому поміж ними відбувся обмін такими репліками: «А можна – спочатку стільці, а потім гроші?» - «Можна! Але гроші – наперед!»
Суд покарав крадія грошовим штрафом.
У червні 2003 року в Болехівському міському суді було розглянуто кримінальну справу щодо обвинувачення мешканця села Танява С.І.Д. у вчиненні незаконної порубки лісу. Було встановлено, що С.І.Д. наприкінці лютого 2003 року в угіддях Болехівського лісництва вчинив незаконну порубку трьох дубів загальною масою 5,35 метра кубічного, чим завдав Болехівському держ¬лісгоспові шкоди на 3274,20 гривні. Приготовлені до викрадення колоди обвинувачений за допомогою приятелів завантажив на автомашину ЗІЛ-131. При виїзді з лісу крадіїв спочатку затримали працівники лісової охорони, до котрих через короткий проміжок часу приєдналися працівники міліції. Суд визнав С.І.Д. винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 Кримінального кодексу України і призначив йому покарання у вигляді штрафу.
23 липня 2008 року  післяполудневої пори мешканець села Підбереж Ю.І.В. вирішив збагатитися на кілька дубових колод. Озброївшись власною бензопилою марки «Хусварна-357», він у лісовому насадженні неподалік річки Свіча «скарав на горло» чотири дуби, залишивши при землі два пні діаметром по 70 см, одного – 65 см й одного – 60 см. Цим він завдав шкоди Підберезькій сільській раді на суму 4122,50 гривні. А потреба в дубовій деревині була вкрай нагальна – Ю.І.В. пояснив, що дубові дошки були потрібні для виготовлення дверей і сходів у будинку, в якому він проживає разом з батьками. Напевно, і двері, й сходи, вироблені з краденої деревини, виходять більш міцні, якісні й довговічні… Разом з двома односельчанами зрізані дуби покрижував на сім колод, які завантажили на автомобіль ЗІЛ-157. Дорогою на пилораму крадіїв затримали працівники міліції. Суд визнав Ю.І.В. винним у скоєнні злочину, оштрафував його, також рішенням суду в дохід держави конфісковано знаряддя знищення дерев – бензопилу. Водночас винуватець відшкодував збитки, нанесені сільській громаді.
Пенсіонер П.В.В. 16 січня 2014 року з метою незаконної порубки деревини подався до лісового масиву на території Сукільського лісництва Державного підприємства «Болехівське лісове господарство». Тут, послуговуючись бензопилою марки «Штіль», зрізав дві ялини загальним об’ємом 1,81 кубометра, нанісши лісовому господарству шкоди на суму 3299,21 гривні. Рішенням Болехівського міського суду лісопорушнику призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік, водночас звільнивши від відбування покарання з встановленням одного року іспитового терміну.
Вирішив незаконно розжитися деревиною й мешканець села Тисів П.М.В. 9 березня 2015 року він запряженою двома кіньми саморобною підводою попрямував до розташованого неподалік Болехова лісового масиву Гузіївської технічної дільниці Долинського спеціалізованого агролісгоспу. Допомогти йому зголосилися троє приятелів. Спільними зусиллями бензопилою «Штіль» вони зрізали два дерева породи «дуб сироростучий», залишивши пеньки діаметром 50 см і 48 см. Ці стовбури було покрижовано на чотири колоди. За допомогою коней ці колоди було стягнуто до ґрунтової дороги, де їх завантажено на підводу й вивезено з лісу. Дорогою додому, поблизу Тисова, зловмисників перепинили праці¬вники міліції, котрі вилучили вкрадене й зафіксували факт правопорушення. Лісовому господарству було заподіяно шкоди на загальну суму 12233,26 гривні. Суд визнав П.М.В. винним у порушенні чинного законодавства і призначив йому покарання у вигляді штрафу, з нього також стягнуто суму завданих збитків і зобов’язано сплатити в дохід держави 736,56 гривні як відшкодування судових витрат.
Дармовою деревиною вирішив зігрітися й мешканець села Бубнище К.М.В., нанісши при цьому шкоди заповідній зоні. На початку березня 2017 року К.М.В., прихопивши з собою власну бензопилу,  попрямував до лісового масиву, який знаходиться на відстані близько 500 метрів від його оселі і перебуває у віданні Поляницького лісництва ДП «Болехівське лісове господарство» і належить до Поляницького регіонального ландшафтного парку, котрий, відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», є об’єктом природничо-заповідного фонду. Тут К.М.В. зрізав одного бука з діаметром пня 58 см, нанісши лісовому господарству шкоди на суму 7602 гривні. Однак скористати з вкраденого зловмисник не встиг, бо був заскочений на місці незаконної порубки майстром лісу. Рішенням суду зловмисника оштрафовано, а також зобов’язано компенсувати ДП «БЛГ» нанесені збитки.
Далі співавтори зазначають, що в поданому інформаційному блоці розглянуто лишень кілька судових матеріалів, котрі наочно ілюструють нам, що бажання дармового збагачення, хоч і невеликого, з роками не зникає. Якраз на цьому бажанні й перетинаються прокладені розмежовані десятиліттями паралелі. Що стосується істинних масштабів вирубування й нищення Карпатських (тай не тільки Карпатських) лісів, то це тема для цілком окремої розмови. Аналіз ситуації з викраданням, вирубуванням і винищенням лісів виходить за рамки цього проекту, котрий ґрунтується на вивченні деяких доступних архівних документів і проведенні історичних паралелей з сучасністю. Однак ще раз звернути увагу на існуючу болючу проблему ніколи не зашкодить. Сподіваємося, що до лісознищувальної проблеми найближчим часом все ж дійдуть чиїсь конкретні руки й мудрі мізки, збагачені елементарною прагматичністю. Бо полі¬тично й владноздобувальні та мегазбагачувальні прагнення, до котрих людей спонукає один з непрощенних Всевишнім гріхів – гординя – це річ скороминуща й тлінна. А ліси – вони вічні. Принаймі, такими вони були, такими наразі є і, сподіваємося, такими будуть у майбутньому. Й саме їх, а не політичну владу й нажиті «непосильною працею» маєтки ми повинні передати в спадок нашим онукам і правнукам…
Ліс – це душа всієї планети, справжній, живий скарб нашої неньки Землі.
Ліс – з чим він асоціюється у більшості людей? З красивими розлогими деревами, під тінню яких можна відпочити, з ягодами, грибами та іншими дарами, які він приносить, з тваринами, які в ньому живуть і для яких він є рідною домівкою.
Для окремої частини людей він є засобом незаконної наживи. Не задумуючись над тим, що спричинивши шкоду лісовим насадженням тепер, вони спричиняють шкоду своїм майбутнім нащадкам.
Зазначене історичне дослідження вказує, що як і тепер, так і сто років тому є й була частина людей, які намагалися незаконно збагачуватися за рахунок лісу.Лісопорушники у більшості випадків залишаються невиявленими. Діюче законодавство не передбачає серйозного покарання за незаконне вирубування лісу. До цього всього додається ще й низький рівень життя, соціальна та матеріальна незахищеність населення Укра¬їни і в тому числі на Прикарпатті. І це лише незначна частина причин неконтрольованих масових незаконних вирубок лісів в Україні.
Однак це тема для окремого дослідження екологічних, природоохоронних організацій, спеці¬алістів у галузі лісового господарства та всіх зацікавлених громадян, кому не байдуже майбутнє наших дітей, онуків і правнуків.
P.S. Верховна Рада України у 2018 році ухвалила закони України «Про внесення змін до деяких законів України щодо збереження українських лісів та запобігання незаконному вивезенню необроблених лісоматеріалів» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів та запобігання незаконному вивезенню необроблених лісоматеріалів». Прийняті законодавчі акти мають забезпечити збереження лісового фонду держави шляхом обмеження внутрішнього споживання необроблених лісоматеріалів з одночасним посиленням адміністративної та кримінальної відповідальності за незаконне вирубування лісу та подальший його експорт поза митним контролем (контрабанду).