ТРЕТЯ ГІЛКА ВЛАДИ БОЛЕХІВЩИНИ

У нашому житті знову наближається той період, коли чим ближче завершення Старого року і початок нового періоду відліку повсякденних справ, тим більше піддаєш аналізу події тих 365 днів, котрі залишаються для історії. Сьогодні про діяльність третьої, судової, гілки влади Болехівщини в 2017 році розмовляємо з головою Болехівського міського суду п. Михайлом Поляницею.

- Михайле Миколайовичу, після тритижневого розгляду майже 4,5 тисячі правок Верховна Рада України ухвалила один із законів, котрі дають старт судовій реформі…

- Так, внесено зміни в процесуальні кодекси господар­ського, цивільного й адміністративного судочинства. Також в останній час введено адвокатську монополію у вищих судах, сформовано новий Верховний Суд, створено Вищу раду правосуддя та Громадську раду доброчесності, прийнято закон про Конституційний суд України.

- Просив би Вас трохи детальніше зупинитися на тих змінах, котрі очікують наше суспільство з початком наступного року.

- Зробити якийсь детальний загальний аналіз ново­­­-в­ве­день і змін наразі зробити доволі важко, адже ново­введення потрібно докладно вивчити й засвоїти. Тому нині зупинюся на деяких, так би мовити, ключових моментах.

Одна з головних новацій – визначення Верховного Суду, як єдиної касаційної інстанції в нашій державі й введення нового порядку розгляду справ у ВСУ.

Друга суттєва зміна - це нові процесуальні норми, які встановлюють, що представництво інтересів у судах здійснює виключно адвокат. Так, вже з першого дня поточного року виключно адвокатами та прокурорами здійснюється представництво інших осіб у Верховному Суді й касаційних судах, а з 1 січня 2018 року та з 1 січня 2019 року представництво лише такими особами здій­сню­­ватиметься в судах апеляційної та першої інстанції відповідно. Можна припустити, що при цій умові судовий процес набагато більше залежатиме від тактики сторін і якості представництва адвокатів. Процедура стане більш прогнозованою, що зменшить можливості мані­пулювання з боку недобросовісних сторін.

Ще одна зміна – впровадження так званого «елек­тронного суду», Єдиної судової інформаційно-телеко­мунікаційної системи. Її призначення – обмін інфор­мацією в електронній формі між судами й учасниками процесу. Також виключно в електронній формі передба­чатиметься надсилання всіх документів у справах осо­бам, які зареєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Також проектами пропонується забезпечити учасникам судового процесу можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду, а свідкам та експертам – у приміщенні іншого суду.

Черговою процесуальною новацією судової реформи є спроба на законодавчому рівні визначити види зловживань процесуальними правами та міри відповідальності за них. Так, проектами процесуальних кодексів передбачається закріпити більше, ніж п’ят­надцять видів лій, які суди вправі кваліфікувати як процесуальні зловживання.

Значним конституційним нововведенням є запро­вадження інституту конституційної скарги, що надає кожному громадянинові право звернутися до Конститу­ційного Суду України зі скаргою щодо конституційності Закону України, якщо особа вважає, що закон України, застосований в остаточному судовому рішенні в її справі, суперечить Конституції України.

Не можна залишити поза увагою конституційні зміни, якими запроваджується обов’язковий досудовий поря­док врегулювання спорів у випадках, встановлених зако­ном. Мотивами їх розробки було зменшення наванта­ження на суди та забезпечення належного підґрунтя для розвитку альтернативних методів врегулювання спорів.

Однак, повторю, кількома фразами про всі зміни й но­во­­введення не розкажеш. Через те, сподіваюся, ми ще не раз повернемося до цієї теми, бо тема судо­чинства і правових знань є доволі важливою для всіх наших співгромадян.

- Михайле Миколайовичу, коротко розкажіть про роботу Болехівського міського суду в році, що збігає.

- Наразі будемо опиратися на цифрові дані одинад­цяти місяців поточного року. В провадженні Бо­лехівського міського суду протягом одинадцяти місяців 2017 року перебувало 497 справ та матеріалів, 426 з яких розгля­нуто. Відсоток розгляду справ становить 98,61%.

Протягом 2017 року судами апеляційної інстанції було ска­совано 4 судові рішення, що становить менше одного відсотка від загальної кількості розглянутих справ і матеріалів. Зазначені статистичні дані свідчить про законність і обґрунтованість прийнятих рішень, які ухва­люються, щоб забезпечити захист гарантованих Консти­ту­цією України прав  і свобод людини та здійснення принципу верховенства права. Мінімальний рівень скасованих справ говорить про задоволеність сторо­нами вирішення справи, що в свою чергу підтверджує довіру до суду. Хочу зауважити, що вироків по криміналь­них справах та ухвал суду щодо обрання запобіжних заходів, в тому числі арештів, протягом одинадцяти місяців 2017 року скасовано не було.

- Життя не стоїть на місці, змінюються правила й умо­ви, не оминаючи й процесу судочинства. Напевно, пред­став­никам третьої гілки влади необхідно знати не тільки про ті зміни, котрі вже були прийняті вчора нашими законодавцями, але й про ті, котрі передбача­ється впроваджувати в найближчому майбутньому…

- Звісно. Підготовку й перепідготовку з метою підви­щен­ня кваліфікації й ознайомлення з законодавчими новаціями судді Болехівського міського суду, котрих нині працює троє, проходять постійно. Свій професійний рівень судді підвищують під час передбачених відпо­відним графіком навчань у Національній школі суддів, участі в різноманітних міжнародних семінарах. Наприк­лад, 28 листопада мене, як керівника суду, було запро­ше­но до участі в семінарі під назвою «Ефективне управ­ління судом», який проводився в рамках українсько-канадського проекту «Підтримка судової реформи в Україні», учасникам семінару були вручені відповідні Сертифікати.

Процес підвищення кваліфікації стосується не тільки суддів, а й інших працівників. Наприклад, керівник апарату нашого суду Людмила Прокопишин наприкінці листопада взяла участь у семінарі для керівників апаратів місцевих судів та Апеляційного суду Івано-Франківської області на тему «Планування і забез­печення готовності до надзвичайних ситуацій та забез­пе­чення безперервної роботи суду. Семінар проводився в рамках того ж проекту «Підтримка судової реформи в Україні».

Не менш вагомим моментом є й те, що ми намага­ємося бути в курсі всіх тих подій, і в політичному, й в гро­­­мад­ському житті, котрі відбуваються не тільки в нашому регіоні, але й на державному й міжнародному рівнях, тим більше у владних структурах.

- Чимала увага громадянського суспільства приді­ляється відкритості роботи судів…

- Сторони, тобто безпосередні учасники судового процесу – позивач, відповідач, треті особи, їх пред­ставники чи адвокати, які надають сторонам правову допомогу, а також інші особи, якщо рішення справи вплинуло на їхні права та обов’язки, без жодних обме­жень можуть ознайомитися з матеріалами того чи іншого судового провадження,отримати копії доку­ментів та процесуальних рішень. Також всі бажаючі можуть бути присутніми на судових засіданнях, крім, звісно, закритих судових проваджень, що буває доволі рідко та яке проводиться за вмотивованим судовим рішенням.

Розроблено та здійснено всі можливі заходи для безперешкодного доступу до приміщення суду осіб з обмеженими фізичними можливостями, громадян похилого віку, інших маломобільних груп населення з метою забезпечення доступності правосуддя.

Стосовно моєї роботи, як голови суду, то вона, крім виконання основних суддівських обв’язків, полягає ще й в тому, щоб почути всіх і кожного, хто звернувся до суду за допомогою і захистом своїх прав та інтересів у рамках процесуального закону.

Надійними партнерами є  колеги по роботі судді Голо­венко О.С. та Сметанюк В.С.

Також хочу зазначити, що належна та хороша робота суддів неможлива без помічників, секретарів, інших пра­цівників суду. Особливо хочеться відмітити роботу керів­ни­ка апарату суду Прокопишин Л.С., яка відповідно до діючого законодавства здійснює організаційне за­без­пе­чення суду, суддів та судового процесу, функціону­вання Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи.

Налагоджена в нас й доволі плідна співпраця з місце­вими журналістами й засобами масової інформації. Розповіді про найбільш резонансні чи цікаві для сус­піль­ства судові справи публікуються на сторінках міс­цевих друкованих видань. Також інформація, котра сто­сується повсякденного життя суду, висвітлюється й на офі­­цій­ній веб-сторінці суду, соцмережах всесвітньої павутини.

Практикуємо зустрічі й розмови на правову тематику зі шкільною й студентською молоддю, організовуємо для них «Тижні права». Наприклад, буквально цими днями, на початку грудня, відбулася зустріч зі студен­тами старших курсів Прикарпатського лісогоспо­дар­­ського коледжу, учнівською молоддю Болехівщини. Під час цієї зустрічі я, як представник судової гілки влади, розповів молодій аудиторії про відповідальність перед законом неповнолітніх, відповів на низку запитань. До речі, цей захід було проведено спільно з представни­ками деяких інших державних установ.

- З Вашої ініціативи було створено свого роду непе­ресічний прецендент – розпочато реальну роботу над вивченням і написанням історії судочинства на тере­нах Болехівщини…

- Щодо преценденту, то Ви тут праві, бо така робота розпочата вперше в Україні. Ідею вивчення історії діяльності судових установ, процесу судочинства в Болехові й околицях я виношував давно. Нарешті влітку цього року при допомозі місцевих професійних журна­лістів ця ідея почала отримувати своє практичне вирішення.

- Яку мету Ви ставили перед собою, запускаючи свій проект поміж читачів?

- Напевно, віднедавна вже пора вести мову про автор­ський колектив, але про це якось іншим разом. Що стосується втілення мети в життя… Щонайперше, нам, завдяки розумінню міського голови п. Богдана Мель­ника, Болехівської міської ради, колективу міської газети «Ратуша» було відкрито доступ до сторінок часопису. Завдяки цьому ще влітку ми започаткували оприлюд­нення низки матеріалів, котрі стосуються історії судо­чинства на теренах Болехівщини. У силу ряду обставин ці публікації носять фрагментарний характер. Що сто­сується саме цих обставин, то тут свою ускладнюючу роль відіграє ціла низка об’єктивних факторів. Найбіль­шою складністю є пошук архівних матеріалів. З часу утво­рення Болехівського (лавничого, ґродського, повітового, городського, районного, міського) суду територіально-адміністративний устрій наших теренів перетерпів ряд суттєвих змін, в тому числі й державної приналежності. Ці обставини спричинили розкид давніх документів різ­ними архівними установами не тільки адміністративних центрів України – Київ, Львів, Івано-Франківськ, - а й су­сідніх держав – Польщі, Австрії. Тобто почалася три­вала скрупульозна рутинна праця з документами і їх по­шуками, котра, на жаль, повільніше, ніж хотілося б, але все ж увінчується успіхом. З часом ми зуміємо відтворити цілісну картину діяльності однієї з трьох гілок державної влади на теренах нашої малої Батьківщини – Болехівщини.

Кінцеву цінність зібраних історичних матеріалів, на­пев­но, доводити нікому нема потреби. Бо, по-перше, не­дарма сказано ще в дохристиянські часи, що той на­род, котрий не шанує свого минулого, не вартує майбут­нього. А, по-друге, досвід минулих поколінь завжди стає і повинен ставати помічним фактором у побудові нашого прийдешнього та майбутнього. Також було взято до уваги й той неписаний закон людського співжиття, коли, відхиляючи завісу минулого, - пізнаєш майбутнє.

- На мою думку, Михайле Миколайовичу, в цьому всьо­му є один делікатний момент. Що стосується судових справ, скажу так, недалекого минулого, то, напевно, знайдуться такі, котрі будуть проти оприлюднення їх реальних прізвищ…

- Ми взяли до уваги й цей суттєвий момент. При опри­люд­ненні тих архівно-історичних матеріалів, котрі під­даємо опрацюванню, прізвища й імена офіційних і поса­дових осіб, а також фігурантів судових слухань, наво­дяться повністю. Що ж стосується оприлюднення мате­ріалів, котрі стосуватимуться судових процесів, як Ви зау­ва­жили, недалекого минулого, то прізвища їх фігурантів, окрім суддів, замінюються криптонімами. Ми якраз взя­ли до уваги те, що до суду люди потрапляли й потрап­ляють з різних причин і за різних обставин, і не виклю­чено, що можуть трапитися випадки, коли родинні зв’яз­ки нанесуть нащадкам моральну шкоду.

- Обмежуєтеся тільки друкованим засобом масової інформації?

- Гріхом було би не взяти до уваги інформаційну всемо­гутність всесвітньої павутини, тобто Інтернету. Після виходу чергового номера «Ратуші» опублікована в газеті стаття розміщується й на офіційній веб-сторінці суду та у соцмережах.

- Є якісь відгуки Інтернет-користувачів?

- Наразі небагато, й поки що схвальні. Отримали навіть схвальну оцінку від прес-служби Державної Судової Адміністрації…

- Тобто своїми публікаціями, а їх вже було, коли не по­миляюся, близько двадцяти, Ви досягаєте постав­леної мети? Маю на увазі висвітлення історії судо­чинства в Болехові…

- Як вам сказати… Якось, роки тому, я читав інтерв’ю з од­ним маститим письменником, твори якого корис­тува­лися й користуються донині неабиякою популяр­ністю. Так от, в тій бесіді з журналістом письменник напівжар­тома нарікав на те, що його літературні герої… переста­ють його – автора! – слухатися і починають жити, по мірі написання твору, своїм особистим життям… У схожу си­туацію ми потрапили й під час роботи над своїм про­ектом.

Якось в одній з ранніх наших публікацій промайнуло прізвище Болехівського адвоката Арона Райфайзена. Ми тримали в руках написані ним документи з його особистим підписом. І все б нічого, але через буквально кілька тижнів у Болехові відбулася презентація укра­їнського перекладу твору німецького письменника Анатоля Реньє «Тоді в Болехові. Гебрейська одіссея». У цій книжці ми відшукали чимало фрагментів, в котрих розповідалося саме про адвоката Райфайзена. Це спонукало нас до окремої, присвяченої саме йому, публікації. Тобто, один з фігурантів судових справ захотів пожити в нашому проекті своїм життям, значно роз­ширивши визначену тематику нашого проекту. До речі, виявилося також, що в Болехові ще зберігся будинок, в котрому майже сто років тому мешкав доктор Рай­файзен.

Не виключено, що такі відхилення від основної теми очікують нас і в майбутньому. Наприклад, і в Болехові, й в сусідній Долині мешкають нащадки Болехівського судді Чекалюка…

- З усього тут сказаного можна зробити вис­новок, що й мій співрозмовник живе не тільки судовими справами й судовими слуханнями…

- Вважаю, що в будь-якій іпостасі й на будь-якій посаді потрібно бути просто людиною. Завжди в своїх вчинках сповідую принцип: відноситися до оточуючих так, як ти хочеш, аби вони відносилися до тебе…

- Ваші побажання колегам в день професійного свя­та…

- Найперше – здоров’я. Й обов’язково – неупередже­ності, чесності, людяності й… терпіння. З нагоди святку­вання професійного свята бажаю натхнення та опти­мізму, міцного здоров’я і родинного щастя, добра та зла­годи, творчих здобутків і нових звершень у почесній та над­зви­чайно відповідальній справі служіння Україн­ському народові!

Адже нічого не можна зробити, не маючи належної підтримки колективу. У поточному році покладені на апа­рат суду непроцесуальні функції здійснювалися належ­ним чином, а це допомогло забезпечити максимальне сприяння суддям при виконанні ними професійних обо­в’язків. Адже спільна робота суддів та працівників апа­рату здійснюється задля єдиної мети – забезпечення високої ефективності функціонування суду.

- Вам особисто від свого імені побажаю того ж самого. Дякую за розмову.

- На все добре.

Інтерв’ю взяв Юрій ПЕТРУХІН