З історії судочинства в Болехова ПРОБЛЕМИ СПІВПОСІДАННЯ ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ

ПРОДОВЖЕННЯ. (Початок у номерах № 36, 37, 38)

ІІІ. Оскільки ж входять тут в гру також і ґрунти кальнянські, котрі є в посіданні сестер позивачки (спором необ’ємних співвласників), котрі подібно, як і позивачка, отримали на рахунок свого уділу в цілій спільній масі цілі шматки в Кальній, виявляється, що навіть обмеження змодифікованого позову є недостатнім і розплутання тієї спільності може відбутися тільки по відношенню до цілої співвласної маси з усіма співвласниками і співпосідачами, тобто на шляху знесення співвласності позовні вимоги, висунуті позивачкою, є взагалі хибними.

IV.В будь-якому випадку з точки зору коштів слід зауважити, що неслушно і правничо безпідставно присуджено їх позивачці, і зокрема в повній ставці. Позивачка спричинила неналежним сформулюванням вимог в позові – необхідність таких затратних засобів доводу як оглядини предмету спору. В результаті виконання виявилися всі опротестування пізваних доведені, позивачка змушена вимоги позову модифікувати, все попереднє слухання слугувало тільки тому, щоб уможливити позивачці виправлення помилок в окресленні предмету спору. Через те не тільки не належало визнати цілих коштів спору (в тому числі коштів судового розгляду і коштів адвоката на тому розгляді), але навпаки, належало ті кошти, споводовані позивачкою, на неї накласти і у зв’язку з тим визнати пізваним від позивачки, а в найгіршому випадку їх списати.

Саме так є вмотивовані апеляційні доводи».

Під цим документом проставлений особистий підпис – Антон Ільницький Занкович.

Цілком зрозумілий і очікуваний є подальший розвиток подій довкола земельних наділів у згаданих у вищеподаних документах селах. Позивачка Зофія Ільницька Мельник зі Старого Мізуня, відстоюючи свою правоту, не погоджується з аргументами апеляційної скарги і викладає свою точку зору на ситуацію, що склалася. Через те на світ Божий 16 серпня 1939 року з’являється ще один документ:

«Через Городський Суд в Болехові, І Ц 24/39.

Позивачка: Зофія Ільницька зам. Мельник, рільничка в Мазуні старому, через проц[есуального] повно­вл[ас­ника] Остапа Площанського, адвоката в Болехові.

Пізвані: Михайло Занкович Ільницький і тов., всі рільники в Ростічках, до рук проц[есуального] повновл[асника] Дра Арона Райфайзена, адвоката в Болехові,

о допущеннє до співпосідання з пр[ичини]:

Відповідь позовниці на апеляційну скаргу пізваних Михайла і Антона Ільницьких від тус. вироку з дня 9/6 1939 І Ц 24/39 до Окружного Суду в Стрию.

Позовниця вносить затвердити в цілости заскаржений вирок і засудити їй від пізваних Михайла Занкович Ільницького сина Кароля і Антона Занкович Ільницького сина Михайла солідарно кошта відкличного поступування по приписаним нормам.

Уоснованнє:

Виводи апеляційної скарги не можуть повалити влучних устійнень першого Суду. Ті виводи пізваних є зовсім неслушні, а від початку до кінця є вони неправдиві і суперечні з вислідами розправи і станом актів.

Домаганнє позову в І уступі під а) і б), згідне з сентенцією заскарженого вироку в І розділі під а) і б), звучить, що наведені там пізвані мають допустити позовницю до співпосідання цілих реальностей обн. вгч. 1137 і 730 ґр[унтової] кн[иги] кат[астральної] гром[aди] Ростічки у належних їй частинах, отже не якоїсь виділеної на місці частини тих реальностей. Тому виводи апелянтів, немовби позовниця повинна була предложити до позові ситуаційний плян  тих реальностей, є цілковито хиблені та моглиб  впровадити в блуд, немовби також ті дві реальності в дорозі знесення співвласности  зістали фізично поділені. Тимчасом висліди розправи потвердили в цілости твердження позову і виказали, що цілу ґр[унтову] парцелю чкат. 1509/1 обн. вгч. 1137 ґр[унтової] кн[иги] кат[астральної] гром[aди] Ростічки посідає сам пізваний Михайло Занкович Ільницький син Кароля, а цілу ґр[унтову] парцелю чкат. 1127 і цілу буд[инкову] парцелю чкат. 253 обн. вгч. 730 ґр[унтової] кн[иги] кат[астральної] гром[aди] Ростічки посідають спільно лише пізвані Михайло, Ян і Антін Занковичі Ільницькі.

Тільки реальність обн. вгч. 701 ґр[унтової] кн[иги] кат[астральної] гром[aди] Ростічки, наведена під с) І розділу сентенції заскарженого  вироку, зістала в до­ро­зі знесення співвласности поділена поміж попе­редниками сторін в цей спосіб, що позовниці нале­житься її гіпотечний уділ в тій реальности тільки в полудневій її частині по межу, означену на відручнім шкіці буквою «а», яка то виділена частина знахо­диться в посіданні пізваних під 1/, 3/ і 4/. Означеннє того предмету спору під с) І уступу сентенції вироку через опис за помочию відручного судового шкіцу є зовсім вистарчаюче і докладне так само, як це практи­кується в провізоріяльних процесах, бо сторони добре знають, о який то предмет розходиться і доки він ся­гає. Зрештою позовниця вносила ще перед Судом І інстанції на допущеннє доказу з знатока-мірника, щоби він означив предмет спору тої реальности. Також тепер не противиться позовниця внескови апелянтів на ухиленнє заскарженого вироку, але тільки віднос­но реальности обн. вгч. 701 ґр[унтової] кн[иги] кат[а­стральної] гром[aди] Ростічки (з І уступа під с/ сен­тен­ції заскарженого вироку) і на зворот справи що до тої реальности Судові І інстанції до повного розпіз­нання за прибиранням знатока-мірника, коли апелянти уважають виведеннє знатока за корисне для себе.

Миляться апелянти, коли уважають, що допущеннє позовниці до співпосідання предмету спору повинно наступити через поміщеннє в сентенції заскарженого вироку додатку: «узалежнюється обовязок допущен­ня до співпосідання від рівночасного допущення тих пізваних Михайла, Яна і Антона Ільницьких до співпосідання ґрунтів мізунських». Позовниця ви­раз­но освідчила, що допустить всіх співвластителів до співпосідання кавалка ґрунту в мазуні, який вона по­сідає, але тоді, коли вона буде допущена до співпосі­дання всіх інших ґрунтів в Кальні і Ростічках. Тому що для ґрунтів в Кальні і Мізуні є властивим на основі арт. 40 к.ц.п. виключно городський Суд в Долині, не може про ті ґрунти орікати городський Суд в Болехові. Натомість заскаржений вирок не замикає апелянтам судової дороги до доходження їх претенсій що до «мізунського ґрунту», який повинен бути означений катастральними числами.

Як за далеко посунулися апелянти у своїх апеляційних внесках, виказує факт, що вони без уповноваження зі сторони пізваного Яна Ільницького вносять допустити його до співпосідання «мізунських ґрунтів», хоч він собі того не бажає.

Хибно думають апелянти, що позовниця могла виступити тільки з позовом о знесеннє співвласности ґрунтів, бо нема законного припису, який обмежував би співвластителя у вношуванні позовів о допущеннє до співпосідання. Не від речі буде звернути увагу, що на основі арт. 40 к.ц.п. мусівби співвластитель виступити з двома позвами о знесеннє співвлас­но­сти, одним до городського Суду в Долині що до ґрун­тів положених в Кальні і Мазуні, а з другим до город­ського Суду в Болехові що до ґрунту положеного в Ростічках.

З цілого предмету спору лише реальности обн. вгчч. 730 і 701 ґр[унтової] кн[иги] кат[астральної] гром[aди] Ростічки припали позовниці на власність в спадку по її матері, а натомість реальність обн. вгч. 1137 ґр[унто­вої] кн[иги] кат[астральної] гром[aди] Ростічки (під а сентенції вироку) припала позовниці в спадку по її дідові [блаженної пам’яті] Каролеві Ільницькому. Тому щодо тої останньої реальності (1137) не можуть апе­лянти зглядно один пізваний під 1/ Михайло Ільни­ць­кий викручуватися посіданням «мізунських ґрунтів».

Зажаленнє апелянтів на кошта процесу не знаходить жадного узасаднення в приписах закона. Апелянти програли в цілости процес і тому повинні звернути позовниці цілі кошта процесу (арт. 101 к.ц.п.), а позовниця повинна була звернути пізваному Адамові Ільницькому тільки 1/3 часть коштів (Суд присудив половину коштів), бо два апелянти і пізваний Адам Ільницький мали одного процесового повно власника.

За позовницю: Остап Площанський, повновласник (особистий підпис)».

Як це вже було не один раз, співавтори з прикрістю змушені констатувати факт браку документів, через що неможливо відтворити цілісну картину перебігу цієї судової справи в усіх її деталях. Водночас ми зму­шені констатувати й той факт, що неважко пе­ре­дбачити фінал справи, виклад суті котрої щойно завер­шили. Звертаємо знову увагу читачів на дати. Запере­чення на апеляцію було подане 16 серпня 1939 року, а через кілька тижнів настав «золотий вересень», котрий поклав початок довготривалій більшовицько-совєтсько-московській окупації. Від котрої українці не можуть прийти до тями по сьогоднішній день…

Але це тема для цілком іншої розмови. Ми ж по­вернемося до мети нашого проекту і продов­жимо розмову щодо проблем співпосідання по­бу­довою історичних паралелей. Бо тема спів­володіння будь-яким майном завжди була болю­чою для всіх народів і в усі віки. Водночас заува­жимо, що проблеми співвласності, в тому числі не тільки в родинних, але й сусідських взаємо­відносинах, виникали не тільки на підставі во­ло­діння суто земельними ділянками, але й ін­шим нерухомим майном. В рамках опрацьо­вува­ного нам проекту, котрий, нагадаємо, носить найменування «З історії судочинства в Боле­хові», пропонуємо читачам ознайомитися з де­яки­ми судовими справами, більш тісно на­бли­женими до сучасності. Вважаємо, що це дасть змогу прокласти паралелі поміж двома часови­ми періодами і порівняти, якими між родинними і між сусідськими проблемами переймалися меш­канці нашого краю, відстоюючи свої, з їхньої точ­ки зору, права на нерухомість. Черговий раз також зауважимо, що в даному випадку, з цілком зрозумілих причин і мотивацій, замість реаль­них прізвищ фігурантів тих справ ми будемо застосовувати довільні криптоніми.

СУД ПОКЛАВ КРАЙ

ПРОТИСТОЯННЮ СУСІДІВ-СПІВВЛАСНИКІВ

У червні 2004 року в Болехівському міському суді під час відкритого судового засідання під голову­ванням судді Михайла Поляниці було розглянуто справу за позовом П. до Р. «Про відшкодування зав­да­ної шкоди та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою» та за позовом Р. до П. «Про усу­нення перешкод в здійсненні прав користування спільним майном та відшкодування завданої моральної шкоди». У процесі судового засідання було встановлено наступне.

У поданій позовній заяві позивач зазначає, що є власником половини будинковолодіння в Болехові. Власником другої половини цього будинку є відпо­відач. Земельна ділянка, на котрій розташована на­леж­на їй частка будівлі, є її приватною власністю, що підтверджено Державним актом на право приватної власності. І між ними постійно виникають конфлікти, а тому з метою їх припинення змурувала на належній їй земельній ділянці цегляну огорожу при стіні веранди і стайні. Відповідач же цю огорожу самовільно розі­брав. Також на належній позивачу земельній ділянці зберігає своє майно. На неодноразові прохання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою відповідач не реагує, твердить, що не дасть користу­ватися будинком. Позивач просить суд зобов’язати відповідача відновити огорожу, котра розділяла їхні частки у будинковолодіння, забрати з земельної ділян­ки належне йому майно. Також позивач стверджує, що своїми протиправними діями відповідач завдав моральної шкоди, яку оцінює в 5000 гривень. Цю суму просить стягнути з відповідача на його користь.

Відповідач Р. звернувся з позовом до П. про усу­нення перешкод в здійсненні прав користування спі­ль­ним майном та відшкодування завданої моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивував тим, що згідно договору дарування він є співвласником половини будинковолодіння в Болехові. В зазначеному будинку постійно проживає з вісімдесятих років. П. в даному будинку не проживає з 1978 року. Рішенням Болехів­ського міського суду проведено розподіл будинко­володіння з виділенням часток в натурі. Вказаним рішенням було зобов’язано співвласників виконати певні будівельні роботи. П. почала будувати те, що не вказано в рішенні суду. Нею змуровано огорожу на ґанку заввишки 2,2 метра, завдовжки 1,5 метра і завширшки 25 сантиметрів. Таку ж огорожу було зве­дено при стіні стайні. Р. також наголошує, що рішен­ням суду його було зобов’язано облаштувати моноліт­ний ґанок. Щоб виконати рішення суду, він змушений був розібрати згадану огорожу. Р. вважає, що воло­діння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою сторін. Згоди між ними з приводу встановлення ого­рожі не було. Стверджує, що своїми протиправними діями П. чинить перешкоди в користуванні спільним майном та завдала йому моральної шкоди. У зв’язку з цим Р. просить суд зобов’язати П. усунути перешко­ди в реалізації його права сумісної часткової влас­ності, розібрати огорожу при стіні стайні, не чинити перешкод в користуванні належними йому господар­ськими будівлями та часткою будинковолодіння, а також в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди стягнути з П. 7000 гривень.

В судовому засіданні позивач П. свої позовні вимоги підтримав, позов Р. не визнав та пояснив, що оскільки є власником половини житлового будинку з госпо­дарськими спорудами та земельної ділянки, то має право проводити на своїй земельній ділянці будівельні роботи, в тому числі й встановлювати огорожу.

Михайло Поляниця

Юрій Петрухін

Продовження у наступному номері