flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ПРОБЛЕМИ СПІВПОСІДАННЯ ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ

10 жовтня 2017, 10:27


(Продовження. Початок у номері 36 (1029) 29 вересня 2017 року)
Пізвані визнали, що через те не хочуть допустити поводовців до співпосідання, бо як пізваний [ad. 1/] пояснив, що тоді не буде мати де мешкати, в той же час пізвані [ad. 2/ i 3/] є ніби слугами пізваного [ad. 1/] I повинні його слухатися і тільки після його смерті можуть допустити поводовців до співпосідання з тою пересторогою, як це Софія Юрків зізналася, що до хати і стодоли взагалі їх не допустить, - але Суд ці їхні зізнання сприйняв як надуману оборону, котра має на меті утримання пізваними в виключному співпосіданні предмету спору. Оскільки з поданого вище випливає, що одну половину тільки городу без будівель посідає поводовець [ad. 3/] Прокоп Юрків і то на підставі контракту купівлі-продажу, заключного з Василем Савчиним, а в другій половині ані він, ані також решта поводовців нічого не посідають, ні також не використовують як фабулярні співвласники, через те Суд вирішив, що вимоги поводовців є в цілому вмотивовані.
Насправді, як то стверджено на підставі запису, виконаного на карті «С» реальності [obj. whl. 554 gm. kat.] Подбереже, вписане є там право пожиттєвого безоплатного використання 6/48 частин тієї реальності Андрія і Софії Юрків особистих на користь Юрка Савчина, то одночасно цей запис стосується тільки пізваних і нічим не може обмежувати прав поводовців.
Мотивація пізваних, ніби пізваний [ad. 1/] внаслідок побудови з власних матеріалів і власним коштом відбудував спалений будинок і став одноособовим власником забудованої частини ґрунту на підставі положень, передбачених [параграфами 417 і 418 u.c. austr.], виявилася в світлі вищеподаних зізнань і дово¬дів неправдивою і невмотивованою. Хату дійсно відбу¬дував пізваний [ad. 1/], однак вчинив це як чоловік [світлої пам’яті] Магдалени Савчин при її житті з грошей асекураційних – тобто діяв тут не від власного імені, а від імені своєї дружини і внаслідок чого не міг набути жодних прав власності і вимог до цієї хати.
Закид пізваних, ніби не перебували у винятковому користуванні предметом спору, виявився також хибним, оскільки пізвані визнали, що предметом спо¬ру володіють і використовують його виключно самі.
З вищеподаного випливає, що позовні вимоги є в цілому вмотивовані і через те підлягають задовіль¬ненню в сентенції вироку на підставі положень, передбачених [параграфом 825 і nast. u.s. austr.].
Висновки про кошти спору опираються на вказівки [art. 101 I 109 Kpc.], при чому поводовцям визнано нормальні тарифові кошти процесу».
Під цим текстом - особистий підпис, ймовірно, судді, котрий провадив розгляд цієї справи.
Через кілька днів після винесення судом вироку в цій справі (нагадаємо, що це відбулося 16 червня 1939 року) адвокат Остап Площанський 23 червня 1939 року реєструє в Суді Ґродському в Болехові від імені своїх поручителів наступний документ: «Вне¬сок пізваних на спорядженнє вироку з узасадненням. Пізвані вносять спорядити з узасадненням тус. вирок в повищій справі з дня 16 червня 1939 р. ІІІ Ц 81/39 і повідомити про те їх процесового повновласника. За пізваних (особистий підпис) процесовий повно¬власник». За подання до суду цього прохання до судової каси було сплачено 2 злоті.
Після відносно нетривалої паузи було підготовлено ще один документ, котрий свідчить про те, що відпо¬відачі були категорично незгідні з рішенням судді пана Мюллера. Цей документ зареєстровано в Суді Ґродському в Болехові 8 серпня 1939 року. В ньому йдеться про наступне: «Городський Суд в Болехові, ІІІ Ц 81/39. Позовники: Гнат Савчин і тов., рільники в Підбережі, до рук проц. повно власника Дра П.Зво¬линського, адвоката в Болехові. Пізвані: Юрко Савчин і тов., рільники в Підбережі, через проц. повно¬влас¬ника О.Площанського, адвоката в Болехові о допу¬щеннє до співпосідання з пр. Апеляційна скарга піз¬ваних від вироку городського Суду в Болехові з дня 16 червня 1939 р. ІІІ Ц 81/39 До Окружного Суду в Стрию».
Нижче подаємо в цілості текст цієї Апеляційної скарги зі збереженням мови, термінології і стилістики того часу. Вона буде цікавою не тільки дослідникам нашої минувшини, але й юристам і викладачам української мови.
«Пізвані заскаржують вирок Городського Суду в Болехові з дня 16 червня 1939 р. ІІІ Ц 81/39 з причини хибної оцінки справи під фактичним і правним оглядом та з причини недокладности розправи і виносять:
1/змінити заскаржений вирок в цей спосіб, що Суд віддалює позовників з домаганням позову і засуджує від позовників солідарно в хосен пізваних до неподільної руки кошта процесу І і ІІ інстанції по приписаним нормам;
2/або ухилити в цілості заскаржений вирок і звернути справу Судові І інстації до поновного розпізнання при узглядненні коштів відкличного поступовання як дальших коштів процесу.
Обоснованнє:
І.Неспірним є поміж сторонами, що спірна реаль¬ність обн. вгч. 554 ґр[унтової] кн[иги] кат[астральної] гром[ади] Підбереже, яка складається з шістьох пар¬цель, становить один ґрунтовий комплєкс і що в посі¬данні пізваних знаходиться тільки виділена на місці частина цього ґрунтового комплєксу, а решту цього комплєксу, також виділену на місці і відграничену від частини посіданої пізваними, посідає позовник під 3/ Прокоп Юрків. З цієї причини не може бути сумніву, що пізвані посідають тільки декотрі парцелі обняті позвом, а декотрі з тих парцель знаходяться в посіданні позовника під 3/ Прокопа Юркова, як гіпотечного співвластителя спірної реальності в ј і 1/48 частині. Коли врешті пізвані закинули до про¬токолу розправи з дня 12/5 1939 р., що напроваджені в позові парцелі не відповідають предметові спору на місці (неідентичність парцель), а доказове посту-пованнє не виказало, щоби пізвані посідали всі шість парцель позову після їх катастрального означення, не було підстав до вироку засуджуючого пізваних на допущеннє позовників до співпосідання парцель, обнятих заскарженим вироком. На основі зібраного матеріялу в справі слід віддалити позовників з дома¬ганням позову, бо розправа виказала, що твер¬джен¬ня позву, немовби пізвані знаходилися в посіданні цілого гіпотетичного тіла обн. вгч. 554 ґр[унтової] кн[иги] кат[астральної] гром[ади] Підбереже (2/уступ позву), є неправдиві, а цю реальність у виділених частинах посідають також позовник під 3/ Прокіп Юрків і його жінка Олена Юрків.
ІІ.На всякий випадок зауважують пізвані, що позовник під 3/ Прокіп Юрків вже від кількох років знаходиться в посіданні спірної реальности обн. вгч. 554 ґр[унтової] кн[иги] кат[астральної] гром[ади] Підбереже заглядно в посіданні частини тої реальности, виділеної на місці, як це виказала розправа. Вже з тої причини не може він домагатися допущення його до співпосідання спірної реальности, бо посідав її в хвилині внесення позову, а може тільки виступити проти всіх співвластителів з позовом о знесеннє співвласности, коли уважає, що у відношенні до свого гіпотечного уділу посідає за малий обшар спірної реальности.
ІІІ.Неслушний є погляд І Суду, що пізвані під 2/ і 3/ Андрій і Софія Юрків дали причину до внесення позову проти них. Вправді знаходяться вони спі¬льно з пізваним під 1/ Юрком Савчином в посіданні виділеної частини спірної реальности, але не про¬тивляться допущенню позовників до співпосідання, бо самі посідають тільки свої гіпотечні уділи (2/48 і 4/48). Тільки пізваний під 1/Юрко Савчин не хоче допустити позовників до співпосідання і виключно він знаходиться в посіданні гіпотечних уділів позов¬ників у виділеній частині спірної реальности, а пізва¬ні під 2/ і 3/ Андрій і Софія Юркові не претендували ніколи ані не претендують собі тепер жадного права до уділів позовників. До будинків на спільній реаль¬ности не мають позовники жадного права, бо ті бу¬дин¬ки поставив пізваний під 1/ Юрко Савчин в добрій вірі і з власних матеріялів. На тій основі контроактом купна і продажі з дати Болехів 1 квітня 1936 р. Чреп. 159/1936 переніс він ті свої будинки (хату і стайню) на власність пізваної під 3/ Софії Юрків. Знова хату, яка погоріла і за яку взяв пізваний під 1/ асекураційну премію, побудував для пізваного під 1/ його батько бл[аженної] п[ам’яті] Іван Савчин з власних мате¬ріялів. З цієї причини треба приняти, що розправа в цілости виказала брак леґітимації пасивної по стороні пізваних під 2/ і 3/.
IV.Врешті закидують пізвані недокладність розправи, бо Суд І інстанції помимо заміту пізваних неідентичности парцель не перевів доказу, чи парцелі обняті заскарженим вироком відповідають предметові спору на місці, хоч зібраний вже дотепер матеріял в справі виказав навіть, що пізвані не можуть знаходитися в посіданні всіх шістьох парцель наведених в заскарженому вироці, а хиба тільки декотрих з тих парцель.
За пізваних: Остап Площанський, адвокат, як виказаний проц[есуальний] повновласник».
Що стосується подальшого перебігу спору мешканців Підбережа щодо своїх парцель і земель співпосідання, і яким було рішення Окружного Суду в Стрию, то й цього разу можемо лишень висувати здогадки і припущення, бо жодних інших документів стосовно цієї судової справи в розпорядженні авторів немає. Але наші припущення, в тому числі й припущення вдумливих читачів, можуть бути наближені до реальності, коли взяти до уваги дату написання апеляційної скарги – серпень місяць 1939 року. Бо вже у вересні наші терени були окуповані більщовицько-совєтськими загарбниками. А як оті окупанти «вирішували» й питання власності, в тому числі на землю, й питання з власниками, нам аж надто дуже добре відомо…
ЗЕМЕЛЬНІ ПРОБЛЕМИ У НИВАХ «ВЕЛИКИЙ ВЕРХ» І «ПІД СЕРЕДНЬОЮ ГОРОЮ»
У період поміж двома світовими війнами – першою і другою – під юрисдикцією Болехівської судової вла¬ди перебували й деякі села нинішніх Долинського району і Витвицької об’єднаної територіальної гро¬мади. Свідчать про те частково збережені документи одного з судових процесів, котрі збереглися в архі¬вах і зі змістом котрих співавтори нинішнього істори¬ко-дослідницького проекту мають намір ознайомити читачів газети. Крім бажання висвітлити історичні процеси судочинства на теренах Болехівщини в минулі роки й віки, автори проекту сподіваються, про що наголошуємо черговий раз, що зі своїми спо¬гадами, переказами чи здогадками до редакції газети «Ратуша» чи Болехівського міського суду звернуться нащадки фігурантів і причетних до тих судових процесів, розглядів і слухань. Це допоможе пролити додатковий промінь світла на деякі події історичного минулого не тільки судочинства, але й суспільного життя нашого краю, людських взаємовідносин у ті часи.
Отже, вже відомий нам з попередніх публікацій адвокат Остап Площанський з Болехова подає до Гродського Суду в Болехові Позов наступного змісту (позов поданий українською мовою – авт.):
«Позовниця: Зофія Ільницька зам. Мельник, рільничка в Мізуні старому, пошта Вигода.
Пізвані: 1/ Михайло Занкович Ільницький син Каро¬ля, 2/ Адам Занкович Ільницький син Кароля, 3/ Ян Занкович Ільницький син Михайла, 4/ Антін Занкович Ільницький син Михайла, всі рільники в Ростічках.
Позов о допущеннє до співпосідання не рухомостей з пр.
Вартість предмету спору: 200 зл[отих]».
Один із штампів (польською мовою – авт.), від¬тис¬нутих на цьому документі, свідчить про те, що по¬зов зареєстрований у Гродському Суді Болехові 4 січня 1939 року. На другому штампі зазначено, що розправа призначена на 6 лютого того ж року. Ще один штамп, з відповідними записами «від руки», свідчить про те, що в день подачі позову було спла¬чено 6 злотих і 50 ґроши судового збору. Про сплату також свідчать наклеєні й погашені марки митного збору.
В наступному документі викладено зміст судового позову і претензії позивачки до пізваних (виконано за допомогою друкарської машинки з українським шрифтом – авт.):
«Позовниця вносить:
1/видати вирок по думці такого домагання позову:
І/Суд накладає на пізваних обов’язок, щоби допустили позовницю до співпосідання, а то:
а/пізваний Михайло Занкович Ільницький син Кароля до співпосідання ґр[унтів] парцелі [чкат. 1509/1 обн. вгч. 1137] ґр[унтової] кн[иги] кат[астральної] гром[aди] Ростічки в половині з цілості,
б/пізвані Михайло Занкович Ільницький син Кароля, Ян Занкович Ільницький син Михайла і Антін Занко¬вич Ільницький син Михайла до співпосідання ґр[ун¬тових] парцелі [чкат. 1127] і буд[івельних] парцелі [чкат. 253 обн. вгч. 730] ґр[унтових] кн[иг] кат[а¬стра¬льних] гром[aди] Ростічки в 3/80 частинах з цілости,
в/всі пізвані до співпосідання ґр[унтових] парцель [ччкт. 1128, 1129 і 1130 обн. вгч. 701] ґр[унтових] кн[иг] кат[астральних] гром[aди] Ростічки в 3/80 частинах з цілости;
ІІ/засуджує від пізваних в хосен позовниці кошта процесу по приписаним нормам;
2/перевести розправу також в її неприсутности, видати заочний вирок і надати вирокові риґор негайної викональности у випадках передбачених законом.
Стан справи:
І.Позовниця є заінтабульована за властительку:
а/половини реальности [обн. вгч. 1137] ґр[унтових] кн[иг] кат[астральних] гром[aди] Ростічки, яка складається з ґр[унтової] парцелі [чкат. 1509/1], положеної в ниві «Великий верх»,
б/3/40 частин [реальн. обн. вгч. 730] тої самої ґр[унтової] книги, що складається з ґр[унтової] парцелі [чкат. 1127] і буд[івельної] парцелі [чкат. 253] в ниві «Під середньою горою»,
в/3/80 частини реальности [обн. вгч. 701] тої самої ґрунт[ової] книги, що складається з ґр[унтових] парцель [ччкт. 1128, 1129 і 1130] в ниві «Під середньою горою».
Доказ: тус. ґрунтова книга.
ІІ/Пізваний під 1/ посідає цілу реальність [обн. вгч. 1137], пізвані під 1/, 3/ і 4/ цілу реальність [обн. вгч. 730], а всі пізвані спільно цілу реальність [обн. вгч. 701] всіх ґр[унтових] кн[иг] кат[астральних] гром[aди] Ростічки і помимо упімнень не хотять допустити позовницю до співпосідання, хоч належні їй частини тих реальностей посідають без титулу.
Доказ: переслуханнє сторін.
За позовницю: (особистий підпис – авт.). М-р Остап Площанський, адвокат, як виказаний проц[есуальний] повновласник».
Того ж дня, 4 січня 1939 року, в Гродському Суді Болехова зареєстровано ще один документ, поданий від імені адвоката Площанського. В цьому документі вказано наступне:
«Процесова повновласть, яку по думці [арт. 91 к.ц.п.] уділяю ВПанові М-р Остапові Площанському, адвокатові в Болехові, в моїй справі, як позовниці, проти Михайла Занкович Ільницького сина Кароля і тов. як пізваних о допущеннє до співпосідання не рухомостей з пр.
Мізунь старий, дня 30 грудня 1938 р. (особистий підпис Зофії Мельник – авт.).
Приймаю повищу повновласть: (особистий підпис Остапа Площанського – авт.).

Михайло ПОЛЯНИЦЯ, Юрій ПЕТРУХІН.