ПРОБЛЕМИ СПІВПОСІДАННЯ ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ

Володіння й користування землею, як і будь-якою іншою нерухомістю, - тема така сама давня, як і увесь світ. Доступ до шматка, більшого чи меншого, земельних угідь за часи існування людства здобувався різними методами. Хтось, користуючись владними повноваженнями, збільшував терени своїх державних чи приватних володінь силою зброї й ціною незліченної кількості людських жертв, що ми, до речі, спостерігаємо й по сьогоднішній день. Хтось йшов цивілізованим шляхом, вдаючись у випадку виникнення непорозумінь до третьої сторони, котра брала на себе роль неупередженого арбітра.
Саме про такі випадки почнемо розмову в нинішній публікації, намагаючись заглянути в аннали історії міжлюдських взаємовідносин і відхиляючи двері архівних сховищ. Й черговий раз ми змушені зауважити, що байдуже ставлення до накопичення і зберігання будь-яких документів в усі часи знову ставить авторів пропонованого увазі читачів історико-дослідницького проекту в доволі складне становище. У більшості судових справ минулих як років, так і століть бракує важливих документів, через що іноді доводиться лишень констатувати факт того чи іншого нюансу судової справи, не маючи можливості охопити її цілісність і зробити якісь однозначні висновки чи узагальнення.
Однак на фоні тих труднощів тішить те, що оті розрізнені факти будуть не тільки оприлюднені, але й дадуть можливість майбутнім дослідникам нашої історії оперувати вже хоч трохи впорядкованими даними, аби відтворювати в майбутньому відносно цілісну картину минулого.

СПІР У ГУЗІЄВІ – СТАРОМУ
Документ польською мовою під назвою «Процесуальне повноваження» свідчить про те, що підписант доручає адвокатові Владиславові Обмінському представляти його інтереси в «спорі проти Настуні зі Стефанський Гошовської і товариства» щодо допуску до співпосідання (спільного користування – авт.) землею. Це доручення підписане в Болехові 23 квітня 1935 року особисто Николою Гошовським.
Далі перед нами – Подання «адвоката Владислава Обмінського в Болехові», котре зареєстроване в «Суді Ґродському в Болехові 8 травня 1935 року». У цьому документі, зокрема, читаємо (в перекладі з польської) наступне:
«Повід: Никола Гошовський син Івана, землероб у Гузієві – старому.
Пізвані: Настуня зі Стефанський Гошовська, вдова по св[ітлої] п[ам’яті] Іванові від власного імені; Юзеф Гошовський син Івана; Стефан Гошовський син Івана; Дмитро Гошовський син Івана; Маруня Гошовська заміжня Корпан дочка Івана, землероби в Гузієві – старому.
Вартість предмету спору – 950 злотих.
ПОЗОВ про допуск до співпосідання земель паньствових (державних – авт.)».
На цей документ наклеєно понад десяток судових спеціальних марок, котрі підтверджують оплату судових зборів. Закінчується цей документ спеціальним штампом, на котрому зазначено наступне: «Оплату судову зкасував на квоту зл[отих]. 20 (вписано від руки – авт.); Оплату доручень зкасував на квоту зл. 4 (вписано від руки – авт.). Болехів, 8/5, 1935». Під цим текстом – штамп-факсаміле «Ф.Гаєвський» і особистий підпис. Хто такий Ф.Гаєвський, можна лишень припускати. Ймовірно, оскільки це прізвище пов’язане з грошима, це був хтось із службовців суду.
Що стосується терміну «зкасував», то, найочевидніше, це означає, що згадані суми – 20 злотих і 4 злоті – були внесені в касу суду, а оскільки мито сплачувалось марками то останні були погашені).
Після титульної сторінки, припускаємо, йшов текст суті самого позову, однак значна його частина втрачена. З подальшого тексту, котрий зберігся в архівах і котрий виконаний на друкарській машинці з польським шрифтом, читаємо, що адвокат від імені свого довірителя Николи Гошовського просить суд «…пізваним (відповідачам – авт.) Настуні зі Стефанський Гошовській, вдові по св[ітлої] п[ам’яті] Іванові; Юзефові Гошовському синові Івана; Стефанові Гошовському синові Івана і Маруні Гошовській в заміжжі Корпан дочці Івана в Гузієві – старому щодо допущення поводовця (позивача – авт.) Николи Гошовського сина Івана в Гузієві – старому до співпо¬сідання і співвикористання…» Далі в документі подана специфічна спеціалізована добірка даних, в основному цифрових, щодо приналежності кожному учасникові спору частки успадкованої землі, кадастрові номери і так далі, що, на нашу думку, не є вельми цінним і цікавим для читачів, однак можна зауважити, що навіть в ті часи відсутності електронних технічних засобів вимірювання, облік землі вівся дуже ретельно. Наприкінці ж документу йдеться про те, «…щоб усі пізвані оплатили поводовцеві солідарно кошти спору».
Нагадаємо, що йдеться про суму в розмірі 950 злотих. Для того, аби зрозуміти вагу цієї суми, вдамося до короткого інформаційного екскурсу. Вікіпедія повідомляє наступне: «Впроваджений в обіг 29 квітня 1924 р. [в період ІІ Речі Посполитої] в результаті грошової реформи, впровадженої міністром фінансів Владиславом Ґрабським, злотий замінив польську марку, котра була запозичена у Німеччини. Нова валюта опиралася на золотовалютний паритет, вартість 1 (одного) злотого встановлено на рівні 0,1687 грама золота».
Виконавши нескладні підрахунки, встановимо, що тодішні 950 злотих були співвідносні 160,265 грама золота. Щоб знову перевести цю кількість дорогоцінного металу в гроші, а цікавлять нас нинішні, то досить дізнатися скільки сьогодні коштує один грам золота і знову виконати нескладні арифметичні дії. Але як би там не було, гіпотетично понад 160 грамів цього жовтого металу – вагома, на думку позивача, причина, аби через неї позиватися до суду, нехай і з близькими родичами…
Далі поводовець, тобто Никола Гошовський, в своєму Позові звертається до суду з наступними проханнями: «про розгляд справи без його присутності; про винесення заочного вироку; про визнання йому коштів згідно передбачених норм з урахуванням 100 відсотків надбавки з приводу причетності; про надання вирокові статусу негайного виконання».
Позов підписаний від імені поводовця повноважним представником адвокатом Владиславом Обмінським.
На жаль, інших документів, котрі стосуються ви¬кладених вище фактів щодо судової справи про землю співпосідання, порушеної Николою Гошовським з Гузієва – старого, в розпорядженні авторів, як і в архівних сховищах, немає. Однак сподіваємося, що в цьому селі проживають нащадки тих осіб, про котрих йшла мова вище. Можливо, їм щось відомо про перебіг цієї судової справи або мають у своєму розпорядженні стосовно неї будь-які документи. Було б обопільно корисно, якби в такому випадку хтось потурбував авторів історико-дослідницького проекту з якоюсь інформацією на цю тему.
ЗВЕРНУЛИСЯ З АПЕЛЯЦІЄЮ, АЛЕ…
Наступна група документів стосується майнового спору в селі Підбережі. Першим за часовим перебігом цієї судової справи є документ, датований 3 березня 1939 року. В усякому разі, саме того дня він зареєстрований в судовій інстанції, про що свідчить штамп Суду Ґродського в Болехові з означенням саме цієї дати. З іншого штампу, відтиснутого на цьому ж документі, довідуємося, що інтереси однієї з сторін процесу представляв «Доктор Петро Зволинський, адвокат в Болехові». Принагідно зауважимо, що коли судовий штамп виконаний польською мовою, то відтиснутий поруч штамп-факсаміле адвоката – українською.
Далі в цьому документі зазначено наступне: «До Суду Ґродського в Болехові. Позиваюча: 1/ Гнат Савчин, 2/ Олена Гошовська, 3/ Прокіп Юрків, 4/ Явдоха Юрків, 5/ Параня Матіїв, господарі в Підбережі через адв[оката] Дра П.Зволинського в Болехові.
Пізвані: 1/ Юрко Савчин син Івана, 2/ Андрій Юрків, 3/ Софія Юрків, господарі в Підбережі.
Позов о допущення до співпосідання».
Наступним документом, на котрому немає жодних відміток, крім живого підпису адвоката, є, найімовірніше, виклад суті позову:
«1/Право власности реальности обнятої вгч: 554 ґр. кн. кат. гр. Підбереж, зложеної із буд. парц. 3, 61 і 62 вписане є як власність позиваючого Гната Савчина в 3/48 частях, Олени Гошовської в 3/48 частях, Прокопа Юркова в 1/48 части, Явдохи Юрків в 5/48 частях, Парані Матіїв в 1/48 части.( Вікіпедія дає таке визначення: Парцеля (media area) була основою домоволодіння міщан середньовічних міст, зокрема на теренах України, закладених на магдебурзькому праві - авт.).
Доказ: ґрунтова книга кат. гром. Підбереж.
2/ Мимо браку правного титулу до задержання відмінених в першім уступі уділів позовників, пізвані посідають ціле тіло гіпотетичне обн. вгч. 554 ґр. кн. кат. гром. Підбереж і позовників до співпосідання допустити не хотять.
Доказ: переслухання сторін.
Подаючи вартість предмету спору на зл. 300, вносять позиваючі на видання ВИРОКУ:
Зобов’язується пізваних, щоб допустили позиваючих до спів посідання гіпотетичного тіла обнятого вгч. 554 ґр. кн. кат. гром. Підбереж, зложену з буд. парц. 12, 13, 14 і ґр. парц. 3, 61 і 62, а то Гната Савчина в 3/48 частях, Олену Гошовську в 3/48 частях, Параню Матіїв в 1/48 части і заплатили солідарно позовникам до неподільної руки кошти спору після приписаних норм.
ВНЕСЕННЯ: Позиваючі вносять на розпізнання справи також і в їх неприсутности та на видання заочного вироку в разі неявлення пізваних.
За позиваючих повновл. (особистий підпис адвоката).
Відпис: Повновласть процесову уділяємо Вп. Др. Петрові Зволинському, адвокатові в Болехові…»
Вирок суду виконаний польською мовою і вписаний від руки на спеціальному бланку. З нього дізнаємося, що суддею на той час був магістр Т. Мюхлер, протокол засідання вів «протоколянт» Ф. Гаєвський. Однак для нас, як і для читачів, більш цікавою є мотиваційна частина вироку, котра була подана окремим документом, також польською мовою:
«Вмотивування вироку з дня 16/6 1939 р.
На підставі книг ґрунтових катастральних Подбереже (так в оригіналі – авт.) стверджено, що в склад реальності [obj. whl. 554], в склад котрої входять [pb. 12, 13, 14], а також [pgrt. 3, 61 і 62] є вписане в половині Василя Савчина сина Юрка на користь Прокопа Юрків сина Юзефа і Олени з Корпанів Юрків по 1/4 частині, але в місці Магдалени Савчин право власності другої половини тієї реальності вписаним є на користь Софії [zam.] Юрків в 4/48 частинах, Андрія Юрків в 2/48 частинах; Василя Савчина, Ігнація Савчина, Еудокії [zam.] Юрків, Ґреґора Савчина і Хелени Гошовської по 3/48 частини, а Прокопа Юрків, Параскевії [zam.] Матіїв і Марії [zam.] Корпан по 1/48 частині.
Позивачі як власники фабулярні домагаються від пізваних допущення їх до співпосідання.
Спірними поміж сторонами є те, що пізвані заперечили, що були виключними власниками предмету спору, а саме: чи ті права посідає виключно пізваний [ad. 1./], котрий живе у спільності домовій з іншими пізваними [ad. 2/ I 3/], чи також всі пізвані; чи пізвані мають у власності тільки південну частину, й то виділену цим предметом спору, а решту поводовець (позивач – авт.) Прокоп Юрків син Юзефа і дружина Олена Юрків як фабулярні співвласники тієї реальності; чи на частині, виділеній і перебуваючій у власності пізваних, пізваний [ad. 1/] кілька років тому побудував з власних матеріалів і власним коштом новий будинок, у зв’язку з чим став, на підставі передбаченого [параграфами] 417 і 418, виключним власником забудованої частини ґрунту і чи поводовець внаслідок цього послуговувався би принаймі правом вимагати оплату вартості забудованого ґрунту; чи поводовці, в кожному разі, не мають права вимагати допуску їх до співпосідання без одночасного повернення першопізваному коштів будови і чи поіменовані в позові парцелі відповідають предметові спору на місці.
На підставі мап ґміни Подбереже стверджено, що всі поіменовані парцелі становлять один комплекс і є розміщені в ниві «Городи».
На підставі даних під присягою показів свідка Миколая Гаврилишина, а також зізнань поводовців Іґнація Савчина, Прокопа Юрків, Явдохи Юрків, а також пізваного Юрка Савчина стверджено без усіляких сумнівів і на підставі добровільних зізнань їх усіх, що:
1/ хата, котра згоріла, то згоріла вона в році 1930 ще за життя [світлої пам’яті] Магдалени Савчин, що ту хату відбудував пізваний [ad 1/] Юрко Савчин за гроші, отримані з асекурації (страхування – авт.), додаючи тільки деякі частки з тою умовою, що чоловік поводовки (позивачки – авт.) Явдохи Юрків допомагав у відбудові тієї хати і стайні, даючи туди підвалини, платви і солому, а також привозив матеріали;
2/ город, котрий є дотичним до цього будинку, використовують пізвані [1/ - 3/], а також поводовець [3/] Прокоп Юрків, котрий ту половину купив від Василя Савчина. Нарешті, що поводовці [ad. 1, 2, 4, 5/] нічого там не використовують.
На підставі зізнань поводовців Ігнатія Савчина, Прокопа Юрків, Явдохи Юрків і пізваного Юрка Савчина встановлено, що [світлої пам’яті] Магдалена Савчин, котра була виключною власницею всієї осади, тобто будівельних парцелі, будівель, котрі на них стоять, і сусіднього городу, перед війною записала своєму синові в половині, залишаючи собі і пізваному [ad. 1/] Юркові Савчину право по життєвого безоплатного спільного використання, підтверджуючи в році 1914 разом з пізваним [ad. 1/] цього по життєвого користування. В році 1926, коли Василь Савчин виїжджав до Америки, то цю його на місці частину для користування купив поводовець [ad. 3/], який цю частину використовує дотепер.
У році 1933 померла [світлої пам’яті] Магдалена Савчин і в її власність були вписані і залишилися як власники її родичі. Цю другу половину після [світлої пам’яті] Магдалени Савчин посідають і використовують спільно всі пізвані [ad. 1/ 2/ I 3/], а поводовці нічого там не використовують.
Михайло ПОЛЯНИЦЯ,
Юрій ПЕТРУХІН.