ВІДХИЛЯЮЧИ ЗАВІСУ МИНУЛОГО – ПІЗНАЄШ МАЙБУТНЄ

         Сьогоднішньою публікацією ми започатковуємо оприлюднення низки матеріалів, котрі стосуються історії судочинства на теренах Болехова. В силу ряду обставин ці публі­кації будуть носити фрагментарний характер. Що стосується обумовлених вище обставин, то тут свою ускладнюючу роль відіграє ціла низка об’єктивних факторів. Найбільшою складністю є пошук архівних матеріалів. З часу утворення Болехівського (лавничого, гродського, повітового, городського, районного, міського) суду територіально-адміністративний устрій наших теренів перетерпів ряд суттєвих змін, в тому числі й державної приналежності. Це сповідувало розкид давніх документів по різних архівних установах не тільки адміністративних центрів України – Київ, Львів, Івано-Франківськ, - а й сусідніх держав – Польщі, Австрії. Тобто, попереду нас чекає тривала скрупульозна рутинна праця з документами і їх пошуками, котра, сподіваємося, все ж увінчається успіхом, і з часом ми зуміємо відтворити цілісну картину діяльності однієї з трьох гілок державної влади на теренах нашої малої Батьківщини – Болехівщини.

Кінцеву цінність зібраних історичних матеріалів доводити, напевно, нікому не треба. Бо ж, по-перше, недарма сказано ще в дохристиянські часи, що той, хто не шанує свого минулого, не вартує майбутнього. І по-друге, досвід минулих поколінь завжди стає і повинен ставати помічним фактором у побудові нашого прийдешнього та майбутнього.

Хочемо принагідно наголосити ще на одному суттєвому моменті. При оприлюдненні тих архівно-історичних фрагментів, котрі піддаватимемо опрацюванню, прізвища й імена офіційних і посадових осіб будуть наведені повністю. Що ж стосується оприлюднення матеріалів, котрі стосуватимуться конкретних судових процесів, то прізвища їх фігурантів будуть замінені криптонімами. Бо до суду люди потрапляли й потрапляють з різних причин, і трапляються випадки, коли родинні зв’язки можуть нанести нащадкам моральної шкоди.

Сподіваємося, що наша праця знайде схвальний відгук у всіх тих читачів, котрим не байдуже життя рідного краю, не байдужі життя і діяльність батьків, дідів і прадідів, не байдуже минуле й майбутнє землі, на котрій живемо. Бо, відхиляючи завісу минулого, - пізнаємо майбутнє. Збагачуючись досвідом предків, готуємо ґрунт для нащадків…

З повагою до читачів,

Михайло ПОЛЯНИЦЯ, голова Болехівського міського суду.

Юрій ПЕТРУХІН, член Національної спілки журналістів України.

З історії судочинства в Болехові

З ТОЧКИ ЗОРУ РЕВІЗОРА

Одним з перших цілісних документів, котрий нині є в нашому розпорядженні і виклад котрого пропонуємо нині увазі наших читачів, є «Акт ревізії роботи Народного суду Болехівського району Станіславської області за період з 1 лютого 1951 року по 1 березня 1952 року», укладений ревізором – народним суддею зі Станіслава Головченком. Цей документ проливає дещицю світла не тільки на діяльність Болехівського суду за цей період, але й вихоплює з виру тодішнього життя кілька побутових фрагментів, котрі частково розкривають тогочасність Болехова.

ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД СУДУ

З перших рядків «Акту ре­візії…» дізнаємося про особовий склад Народного суду Болехів­ського району. Очолював цю установу Народний суддя Витвицький Василь Степанович, 1914 року народження, член ВКП (б), укра­їнець, котрий закінчив Харківську юридичну школу. До виконання своїх безпосередніх обов’язків він приступив 16 грудня 1951 року. Ревізор відзначає, що суддя постійно працює над під­вищенням свого ідейно-по­літичного рівня, регулярно відві­дує заняття відповідного гуртка керівних працівників райпартактиву.

Посаду секретаря Народного суду займала Александрова Віра Митрофанівна, 1904 року народження. Підкреслено, що в судових органах працює вона понад одинадцять років, а при­йшла на роботу в Болехівський Нарсуд у березні 1952 року, тобто напередодні проведення ревізії, на підставі підсумків котрої й ґрунтуються наші нотатки. Перевіряючий наголосив, що свої обов’язки секретар Нарсуду виконує професійно, однак за­уважив, що «в роботі канцелярії допускає помилки».

Секретарем судових засідань на той час була Павляк Олександра Степанівна, 1932 року народження, в Нарсуді почала працювати з грудня 1951 року. Як ви­пливає з опрацьовуваного документу, «зі своїми обов’язками вона справляється добре, по­сті­й­но працює над підвищенням своєї ділової кваліфікації».

На посаді діловода Нарсуду працювала Каліщук Галина Василівна, 1935 року народження, на роботі в Нарсуді з вересня 1951 року. Схоже на те, що на ре­візора діловод справила негативне враження, бо в «Акті реві­зії…» він відкритим текстом пише, що діловод «у роботі лінива», своїми посадовими обов’язками не пере­ймається і не цікавиться.

Судовиконавець Петерчук Василь Олексійович на своїй посаді з березня 1949 року. Ревізор підкреслює, що службовець «зі своєю роботою справляється, однак допускає суттєві порушення щодо виконання вироків і рішень».

ОРГАНІЗАЦІЙНА

РОБОТА

З приводу діяльності цієї ланки, то в «Акті ревізії…» підкреслюється, що «за період від 2 лютого 1951 року по березень 1952 року», ко­трий в основному охоплює той час, коли Народним суддею в Болехові був Ступачинський, в суді жодної ор­ганізаційної роботи не проводилося. Не було планування роботи суду, не перевірялася діяльність канцелярії й судовиконавця. Більше того, що ревізором підкреслено особливо, Народний суддя Ступачинський не звітував перед виборцями про свою роботу, не проводив занять і семінарів з народними засідателями. Крім того, судові засідання майже завжди починалися зі значними запізненнями.

В документі водночас наголошено, що за короткий період роботи на посаді Народного судді Витвицького ситуація докорінно змінилася. Про це свідчить хоча б той факт, що за кілька міся­ців перебування на своїй посаді він п’ять разів доповідав і двічі звітував перед виборцями, запровадив до­кладне планування і чітке виконання запланованого працівниками Нарсуду. З апаратом суду за цей період проведено три виробничі наради, постійно контролюється робота канцелярії і судового виконавця. Ревізор підкреслює, що «судові засідання суддя Витвицький при моїй присутності проводив культурно, ввічливо, з дотриманням усіх процесуальних норм».

Поряд з цим наголошено, що в роботі Нарсудді Витвицького «має місце ряд суттєвих недоліків». Зауважено, що він недостатньо контролює роботу канцелярії, зокрема це стосується кримінальної справи № 188 по звинуваченню Трубича й інших, бо «протокол судового засідання від 24.02.1952 року не написаний і справа лежала в столику секретаря судового засідання без руху». Також не велася Книга обліку за­арештованих, а «в Книгу речових доказів по кримінальній справі не було занесено 12 літ­рів опечатаної сургучем води, підставленої замість горілки…»

Виявив ревізор у цій ланці ро­боти Нарсуду й деякі інші недоліки. Зокрема, він вказує на таке: «Облік літератури і постановка кодифікаційної довідкової роботи з часу проведення попередньої ревізії в 1951 році як при роботі колишнього Нарсудді Ступачинського, так і при Нарсудді Витвицькому не проводилась. Література, котра по­винна бути в Народному суді, відсутня…» Відповідні документи, зокрема акти передачі, а також пояснення Нарсудді Витвицького свідчать про те, що колишній суддя жодної лі­тератури не передавав, «за винятком кількох журналів і трьох книжок…» Водночас ревізор за­уважує (на машинописному «Акті ревізії…» ця фраза дописана особисто рукою перевіряючого Головченко): «Нарсуддя т.Витвицький дав зобов’язання, що він наведе порядок з літературою і буде вести кодифікаційну роботу».

ПРИМІЩЕННЯ

Що стосується приміщення, то й тут виявлено деякі недоліки. В опрацьовуваному нами документі сказано наступне: «Приміщення Народного суду відповідає вимогам Постанови Ради Міністрів. Приміщення опалюється газом, освітлюється електро­світлом, однак приміщення потребує капітального ремонту: заміни вікон, дверей, перекладки грубок, побілки. Слід поповнити зал судових засідань меблями: лавками, стільцями, столиками для сторін. Також слід встановити в залі ре­шітки для заарештованих».

АРХІВ

Суттєві недоліки виявив ревізор й щодо архівування судових матеріалів. Підкреслено, що «в Нарсуді є спеціальна кімната для архіву з решітками на вікнах. Архівні справи з 1947 року складені по сотнях, опис архіву не здійснений, перевірки архіву на предмет виконання вироків і рішень не проводились, у справах відсутні повідомлення про виконання рішень і вироків, у більшості справ відсутні відмітки щодо спрямування вироків і виконавчих листів на виконання. В результаті такого хаосного стану справ, за ревізійний період не було можливостей встановити, чи за всіма справами були спрямовані вимоги для виконання вироків і рішень, і в які строки».

В «Акті ревізії…» також наголошено, що за період роботи Народним суддею Ступачинського з архіву зникли матеріали восьми кримінальних і п’яти цивільних справ.

КАНЦЕЛЯРІЯ

Про цю ланку роботи Болехів­ського Нарсуду в «Акті реві­зії…» сказано наступне: «За ре­візійний період встановлено, що до березня місяця 1952 ро­ку секретарем Нарсуду працювала гр. Карвацька, котра канцелярію Нарсуду тримала в ду­же запущеному стані, а саме: справи, як цивільні, так і кримі­нальні заводились в карточки неправильно, не повністю заносилися всі дані, відсутні записи руху справ, на одну справу заводилися дві карточки, заповнювалися вони недбало.

Книги щодо обліку справ, речових доказів, виконавчих листів, судових засідань велись неправильно, а часто взагалі нічого не велося. В карточках відсутні відмітки щодо від­правлення справ за касаційними скаргами…»

ПІДГОТОВЧІ ЗАСІДАННЯ

Підкреслено, що підготовчі за­сідання Нарсуддя Витвицький проводить правильно й у відповідності до вимог чинного законодавства. Тобто вивчає справи, запрошує прокурора для доповіді по справі, готує співдоповіді. Порушень не виявлено, однак прозвучало за­уваження, що районний прокурор у слуханні багатьох справ участі не бере.

Що стосується кримінальних справ, котрі розглядалися в про­цесі підготовчих засідань колишнім Нарсуддею Ступачин­ським, то тут виявлено чимало порушень. Як приклад, ревізор наводить кримінальну справу   № 124 щодо обвинувачення Григорія Максимова й Олександра Старенького за ст. 99, 97 Кримінального кодексу. Визначення підготовчого засідання в цьому випадку не було підписане народними засідателями.

КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ

Відзначено, що протягом реві­зованого періоду до провадження в Народний суд наді­йшло 179 кримінальних справ. В кінцевому результаті судове провадження за кількома справами було припинене з ряду вагомих обставин, а за рештою справ виправдано семеро чоловік, 126 – засуджено. З них 50 чоловік засуджено до позбавлення волі на різні терміни, 60 чоловік – до виправно-трудових робіт, одну людину – до умовного терміну відбування покарання.

Мав ревізор серйозні зауваження й щодо термінів розгляду кримінальних справ. Однією з причин він вважав те, «що колишній Нарсуддя Ступачинський справи вносив до підготовчих і судових засідань несвоєчасно, а судові засідання призначав з великими запізненнями порівняно з встановленими термінами».

Далі мова йде про невиправданий лібералізм судових вироків. В «Акті ревізії…», зокрема, сказано: «Не дивлячись на те, що в акті попередньої ревізії колишньому Нарсудді Ступачинському вказувалося на винесення ліберальних вироків, все ж він їх допускав».

Так, наприклад, по справі     № 168 щодо обвинувачення Ва­силя Лисенко, котрий, працю­ючи в Болехові на шкірзаводі, вчинив крадіжку 5 шматків шкіри, понад 200 дециметрів. Суд визнав його винним, але, взявши до уваги те, що під­судний вчинив крадіжку вперше, й те, що в нього на утриманні перебуває вагітна дружина, засудив його до семи років позбавлення волі умовно. Реві­зор вважає такий м’який вирок невиправданим, мотивуючи свою точку зору тим, що «суд не взяв до уваги ту обставину, що на цьому шкірзаводі систематично розкрадають шкіру».

Далі в «Акті ревізії…» сказано: «По справі № 148 щодо звинувачення Володимира Процика по ст. 56-30 «а» Кримінального кодексу колишній Нарсуддя Ступачинський також застосував м’яку міру покарання, засудивши обвинувачуваного до одного року позбавлення волі.

Матеріалами справи було доведено, що підсудній Процик, працюючи водієм вантажної автомашини Болехівського ліспрому, 23 серпня 1951 року грубо порушив правила дорожнього руху, врізався в проїжджаючу підводу, вбив одного коня, другого поранив, поранив також шестеро чоловік, котрі перебували на підводі, не подав пораненим допомоги і втік.

М’яка міра покарання застосована по справі № 123 щодо обвинувачення Миколи Вір­менського, Володимира Короля й Олени Кочеткової, котрі притягувалися до відповідальності за ст. 70 ч. 2 Кримінального кодексу за те, що 16. 07.1951 року, п’янствуючи в їдальні   № 2 міста Болехова, затіяли між собою бійку, застосовуючи в бійці виделки і ложки, не зважили на попередження органів міліції й бійку не припиняли. Ті ж хулігани й того ж дня вчинили повторне хуліганство на ринку міста Болехова. Суд же застосував до них міру покарання – по одному року позбавлення волі.

Народний суддя Витвицький по справі № 9 щодо обвинувачення хулігана Миколи Бабича за ст. 70 ч. 2 і ст. 69 ч. 2, застосував м’яку міру покарання у вигляді одного року позбавлення волі. За те, що підсудній Бабич 19 грудня 1951 року в п’яному вигляді зайшов до громадянки Бабич, витягнув її з квартири в коридор, побив її, органам міліції під час його затримання вчинив опір і одному з працівників міліції наніс побої…»

Аналізуючи останню ситуацію, ревізор Головченко вважає, що за такі дії до підсудного слід було застосувати ст. 70 ч. 1, котра передбачає щонайменше один рік тюремного ув’язнення.

Далі перевіряючий пише: «Як колишній Нарсуддя Ступачинський, так і Нарсуддя Витвицький кримінальні справи приватного обвинувачення, як за мировою, так і за неявкою потерпілих, припиняє протокольно, не виносячи визначень і без підпису народних засідателів, що є грубим порушенням закону про судочинство і ст. 11 КПК. Таким порядком кримінальних справ приватного обвинувачення було припинено колишнім Нарсуддею Ступачинським 27, а Нарсуддею Витвицьким – 10».

Продовження буде

На фото: будівля колиш­нього Народного суду Бо­лехів­ського району