ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про поділ земельної ділянки

 Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 11 лютого 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-2цс15, предметом якої був спір про поділ земельної ділянки.

     Суд зробив правовий висновок про те, що, оскільки згідно з нормами цивільного законно-давства спадкоємством є перехід прав та обов’язків (спадщини) від однієї фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців), то суд дійшов правильного висновку про те, що у зв’язку із прийняттям спадщини 22 лютого 2001 року у сторін із передбачених законом підс-тав виникло в рівних частках право власності на спірну земельну ділянку, яка з моменту отримання спадкодавцем державного акта є об’єктом права власності.

     На відміну від норми статті 30 ЗК Української РСР (1991 року), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення сторонами договору купівлі-продажу частини житлового будинку - 22 березня 2003 року) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача не-рухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або спору-да, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

     При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права влас-ності на об’єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке.

       Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

      Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земе-льною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення право-вого режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільно-го законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

   Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК Украї-ни, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відпо-відної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких ця ділянка належала поперед-ньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

       При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт неру-хомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ді-лянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було за-реєстровано одночасно із правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

      Із повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайо-митися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".