Відхиляючи завісу минулого...

ПРОБЛЕМИ СПІВПОСІДАННЯ.
У ПЕРІОД поміж двома світовими війнами – першою й другою – під юрисдикцією Болехівської судової влади перебували й деякі населені пункти нинішніх Долинського району й Витвицької об’єднаної територіальної громади. Свідчать про це частково збережені документи одного з судових процесів, котрі збереглися в архівах й зі змістом котрих співавтори нинішнього історико-дослідницького проекту свого часу ознайомили читачів газети. Крім бажання висвітлити історичні процеси судочинства на теренах Болехівщини в минулі роки й віки, автори проекту сподіваються, про що вже неодноразово наголошувалося, що зі своїми спогадами, переказами чи здогадками до редакції газети «Ратуша» чи Болехівського міського суду звернуться нащадки фігурантів й причетних до тих судових процесів, розглядів і слухань. Це допоможе пролити додатковий промінь світла на деякі події історичного минулого не тільки судочинства, але й суспільного життя нашого краю, людських взаємовідносин у ті часи.
Отже, вже відомий нам з попередніх публікацій адвокат Остап Площанський з Болехові подає до Бродського Суду в Болехові Позов наступного змісту (позов поданий українською мовою): «Позовниця: Зофія Ільницька зам. Мельник, рільничка в Мізуні старому, пошта Вигода. Пізвані: 1/ Михайло Занкович Ільницький син Кароля, 2/ Адам Занкович Ільницький син Кароля, 3/ Ян Занкович Ільницький син Михайла, 4/ Антін Занкович Ільницький син Михайла, всі рільники в Ростічках. 
Позов о допущеннє до співпосідання нерухомостей з пр. Вартість предмету спору: 200 злотих».
Один із штампів (польською мовою), відтиснутих на цьому документі, свідчить про те, що позов зареєстрований у Бродському Суді Болехова 4 січня 1939 року. На другому штампі зазначено, що розправа призначена на 6 лютого того ж року. Ще один штамп, з відповідними записами «від руки», свідчить про те, що в день подачі позову було сплачено 6 злотих і 50 ґроши судового збору. Про сплату також свідчать наклеєні й погашені марки митного збору.
В наступному документі викладено зміст судового позову й претензії позивачки до пізваних. Увазі читачів були також повністю представлені тексти Довіреності Зофії Мельник на ім’я адвоката Остапа Площанського щодо представлення ним її інтересів у суді; «Додаток до протоколу розправи від 27/ІІ 1939 І.Ц.24/39», а також «Постанова Суду Гродського Відділ І в Болехові, дня 16 квітня 1939, в справі цивільній Зофії Мельник проти Михайла Занкович Ільницького і тов. про допущення до співпосідання…» 
9 червня 1939 року Суд Гродський в Болехові в особі Судді доктора Міхала Мархута іменем Речі посполитої Польської виносить у цій справі вирок, з котрим абсолютно незгідні відповідачі, котрі звернулися до Окружного Суду в Стрию з Апеляційною скаргою. Цілком зрозумілим і почасти очікуваним є подальший розвиток подій довкола земельних наділів. Позивачка Зофія Ільницька Мельник зі Старого Мізуня, відстоюючи свою правоту, не погоджується з аргументами апеляційної скарги й викладає свою точку зору на ситуацію, що склалася… Слід черговий раз зауважити, що повністю згадані документи викладені в минулорічних випусках газети «Ратуша», співавтори ж після оприлюднення цих документів наголошують, що, як це вже було не один раз, слід з прикрістю констатувати факт браку документів, через що неможливо відтворити цілісну картину перебігу цієї судової справи в усіх її деталях. Водночас вимушено констатується й той факт, що неважко передбачити фінал справи, про котру йшлося вище. Бо заперечення на апеляцію було подане 16 серпня 1939 року, а через кілька тижнів настав «золотий вересень», котрий поклав початок довготривалій більшовицько-совєтсько-московитській окупації. Від якої українці не можуть прийти до тями ще й по сьогоднішній день.

Однак це, як вважають співавтори проекту, тема для цілком іншої розмови. Через те, як повернення до теми проекту, продовжується розмова щодо проблем співпосідання методом побудови історичних паралелей. Бо тема співволодіння будь-яким майном завжди була болючою для всіх народів і в усі віки. Водночас зауважимо, що проблеми спів власності, в тому числі не тільки в родинних, але й в сусідських взаємовідносинах, виникали не тільки на підставі володіння суто земельними ділянками, але й іншим нерухомим майном. В рамках опрацьовуваного проекту співавтори пропонують читачам ознайомитися з деякими судовими справами, більш тісно наближеними до сучасності. Висловлюється припущення, що це дасть змогу прокласти паралелі поміж двома часовими періодами й порівняти, якими міжродинними й міжсусідськими проблемами переймалися мешканці нашого краю, відстоюючи свої, з їхньої точки зору, права на нерухомість. Черговий раз звучить зауваження про те, що з цілком зрозумілих причин і мотивацій замість реальних прізвищ фігурантів тих справ застосовуватимуться довільні криптоніми.
У ЧЕРВНІ 2004 року в Болехівському міському суді під час відкритого судового засідання під головуванням судді Михайла Поляниці було розглянуто справу за позовом П. до Р. «Про відшкодування завданої шкоди та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою» та за позовом Р. до П. «Про усунення перешкод в здійсненні прав користування спільним майном та відшкодування завданої моральної шкоди». В процесі судового засідання було встановлено наступне. В поданій позовній заяві позивач зазначає, що є власником половини будинковолодіння в Болехові. Власником другої половини цього будинку є відповідач. Земельна ділянка, на котрій розташована належна їй частка будівлі, є її приватною власністю, що підтверджено Державним актом на право приватної власності. І між ними постійно виникають конфлікти, а тому з метою їх припинення змурувала на належній їй земельній ділянці цегляну огорожу при стіні веранди і стайні. Відповідач же цю огорожу самовільно розібрав. Також на належній позивачу земельній ділянці зберігає своє майно. На неодноразові прохання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою відповідач не реагує, твердить, що не дасть користуватися будинком. Позивач просить суд зобов’язати відповідача відновити огорожу, котра розділяла їхні частки будинковолодіння, забрати з земельної ділянки належне йому майно. Також позивач стверджує, що своїми протиправними діями відповідач завдав моральної шкоди, яку оцінює в 5000 гривень. Цю суму просить стягнути з відповідача на його користь.
Відповідач Р. звернувся з позовом до П. про усунення перешкод у здійсненні прав користування спільним майном та відшкодування завданої моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивував тим, що згідно договору дарування він є співвласником половини будинковолодіння в Болехові. В зазначеному будинку постійно проживає з вісімдесятих років. П. в даному будинку не проживає з 1978 року. Рішенням Болехівського міського суду проведено розподіл будинковолодіння з виділенням часток в натурі. Вказаним рішенням було зобов’язано співвласників виконати певні будівельні роботи. П. почала будувати те, що не вказано в рішенні суду. Нею змуровано огорожу на ґанку заввишки 2,2 метра, завдовжки 1,5 метра й завширшки 25 сантиметрів. Таку ж огорожу було зведено при стіні стайні. Р. також наголошує, що рішенням суду його було зобов’язано облаштувати монолітний ґанок. Щоб виконати рішення суду, він змушений був розібрати згадану огорожу. Р. вважає, що володіння, користування і розпоряджання майном при спільній частковій власності проводиться за згодою сторін. Згоди між ними з приводу встановлення огорожі не було. Стверджує, що своїми протиправними діями П. чинить перешкоди в користуванні спільним майном та завдала йому моральної шкоди. У зв’язку з цим Р. просить суд зобов’язати П. усунути перешкоди в реалізації його права сумісної часткової власності, розібрати огорожу при стіні стайні, не чинити перешкод в користуванні належними йому господарськими будівлями та часткою будинковолодіння, а також в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди стягнути з П. 7000 гривень.
Далі подано виклад мотивацій обох сторін, котрими вони доводять свою правоту, повна деталізація яких викладена на сторінках газети «Ратуша» минулого року у вказаних на початку цієї статті випусках. В підсумку розгляду суд вирішив: «Позов П. до Р. задовольнити частково. Зобов’язати Р. відновити пере стінок при ґанку житлового будинку в м. Болехові.., забрати з належної П. на праві приватної власності земельної ділянки собаку, металевий ящик з будівельними матеріалами та автомобіль. Стягнути на користь П. завдану моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. В решті позову П. до Р. про відшкодування моральної шкоди на суму 4000 грн. відмовити.
В позові Р. до П. «Про усунення перешкод в здійсненні прав користування спільним майном та відшкодування завданої моральної шкоди» відмовити за безпідставністю…»
КОЛИ в наведеному вище факті сусіди не могли поділитися подвір’ям, то в наступному випадку представникові Феміди довелося ділити один дах для двох окремих осіб. У березні 2006 року Болехівський міський суд на своєму засіданні під головуванням судді Божени Бунчак розглянув справу за позовом І. до С. щодо реального розподілу будинковолодіння та земельної ділянки.
У процесі судового розгляду було встановлено, що відповідачка С. є мамою позивачки І. Після смерті батька позивачка та її мати успадкували певне майно. Їй, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину, за законом належить 1/4 частина будинковолодіння, розташованого в Болехові. Решта 3/4 будинковолодіння належить відповідачці. Будинковолодіння складається з цегляного житлового будинку та господарських споруд – літньої кухні, стайні, стодоли, вбиральні, криниці, огорожі, воріт і розташоване на земельній ділянці площею 0,6 гектара.
На даний час поміж нею та відповідачкою склалися неприязні взаємовідносини. Відповідачка поміняла замки на вхідних дверях житлового будинку, збороняє їй користуватися ним, мотивуючи це тим, що все майно належить тільки їй, провокує конфліктні ситуації. Маючи у власності частину будинку, І. змушена винаймати для проживання житло. Такі обставини змусили її звернутися до суду з питанням реального розподілу будинковолодіння, разом з тим бажає й розподілу земельної ділянки, на якій розташоване це будинковолодіння. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що рідна мати, тобто в даному випадку відповідачка, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти реального розподілу будинковолодіння, оскільки вважає, що позивачка не має права на частку спадкового майна і не бажає, щоб та проживала у її будинку.
Детально вивчивши суть справи і взявши до уваги всі докази, надані сторонами, оцінивши їх у відповідності до норм діючого законодавства, керуючись внутрішнім переконанням суд прийняв рішення позов задовольнити й присудити І. згідно 1-го варіанту розподілу, запропонованого судовою будівельно-технічною експертизою, житлову кімнату площею 19,1 м кв. вартістю 13606 гривень, стайню вартістю 3698 гривень та 1/4 частини огорожі вартістю 1310 гривень. Далі чітко вказано решту часток, на котрих буде господарювати відповідачка, й ті роботи з реконструкції житлової будівлі, котрі повинні звести до мінімуму можливості виникнення конфліктів поміж двома головними фігурантами цієї судової справи…