З історії судочинства м.Болехова ПРОБЛЕМИ СПІВПОСІДАННЯ

(Продовження. Початок у номерах 36 та 37)
Наступним документом (польською мовою – авт.), котрий є в розпорядженні співавторів проекту і котрий стосується позову Зофії з Ільницьких Мельник щодо допущення до співпосідання, є: «Додаток до протоколу розправи від 27/ІІ 1939 І.Ц.24/39.
Повноправний представник пізваних Михайла і Антонія Занкович Ільницьких, а також Адама Занкович Ільницького вносить про віддалення позову і засудження від і засудження від позивачки на їх користь до неподільної руки процесуальних коштів згідно передбачених нормативів.
1/Ті пізвані дійсно визнають поданий в позові іпотечний стан, однак стверджують, що цей іпотечний стан реальності [obj. whl. 701 kdr. Розточки] не відповідає дійсному станові власності і володіння. В деталізації подається стан карти А і Б цієї нерухомості згідно книги ґрунтової на даний час так, що в склад цього іпотечного тіла входять [pgr. II kat. 1128, 1129 i 1130] і що ця нерухомість є вписана як невиділена співвласність першопізваного в 14/80 ч[астині], пізваного Яна Занкович Ільницького в 20/80 ч[астині], позивачки і пізваного Антонія Занкович Ільницького по 3/80 ч[астині], а пізваного Адама Занкович Ільницького в половині.
Отже, реальність ця становила на той момент включно з ґрунтами, котрі тепер входять в склад [whl. 730 kdr Roztoczki tj. z pbud. I kat. 253 I pgr. I kat. 1127] і становлять одну цілісність і один комплекс [світлої пам’яті] Кароля Занкович Ільницького, батька першопізваного і пізваного Адама Ільницького, а також діда решти сторін, виключно цілісну власність.
У році 1906 [світлої пам’яті] Кароль Занкович Ільницький з оказії (нагоди – авт.) одруження першопізваного з [світлої пам’яті] Анастасією з Штурмаків Ільницькою, мамою позивачки і пізваних 3/ і 4/, відступив був тій сімейній парі контрактом з дати Болехів дня 8/6 1906 [Lrep. 1321] цілу [pgr. I kat. 1127], з котрої потім з причини встановлення будинку створилася [pbud. I kat. 253], а також невиділена половина решти парцель [pgr. II kat. 1128, 1129 I 1130], затримуючи для себе на власність другу невиділену половину тих останніх парцелі.
Довід: книга ґрунтова ґм[інна] кат[астрова] Розточки, а також згаданий вище контракт і переслухання сторін.
2/Протягом 4 років залишався першопізваний з [світлої пам’яті] Каролем Ільницьким у співвласності і після спорудження власного будинку на [pgr. 1127] розділився з [світлої пам’яті] Каролем Ільницьким спільним дотепер по половині комплексом таким чином, що першопізваному і його жінці припала південно-східна частина цього комплексу, а [світлої пам’яті] Каролю Занкович Ільницькому північно-західна його частина. На межі цього поділу, визначеного на місці за згодою всіх учасників, вбито межові знаки, котрі збереглися по сьогоднішній день, і від того часу учасники розподілу використовували свої ділянки вже як виключні власники.
Через кілька років після того з приводу контролю відмінностей стану власності з кат астральним станом обліку ґрунтового кадастру, геометр-обліковець за вказівками [світлої пам’яті] Кароля Ільницького провів зйомку цього розподілу і зафіксував на катастральній мапі і звідси ця зміна перейшла до судової мапи, котра знаходиться в Збірнику Книг Ґрунтових, будучи відбитком катастральної мапи.
З цієї мапи видно поділ [pgr. 1128] на 1128/1 і 1128/2, нова [pgr. 1128/1] в поєднанні з [pgr. I kat. 1129 I 1130] утворюють північно-західну частину комплексу, котра припала в результаті поділу [світлої пам’яті] Каролю Занкович Ільницькому, натомість [pgr. I kat. 1129/2] разом з [pbud. 253] і рештою [pgr. 1127] утворюють південно-східну частину комплексу – ділянку першопізваного і [світлої пам’яті] Анастасії з Штурмаків Іільницької.
Довід: свідки 1) Ян Занкович Ільницький син Кароля, 2) Павло Занкович Ільницький син Кароля, 3) Михайло Громиш, 4) Ян Гошовський син Якуба, всі в Розточках, витяг з судової іпотечної мапи катастральний ґміни Розточки і переслухання сторін.
3/Оскільки ця ділянка не знайшла документального ствердження і звідси в книгах ґрунтових – крім мапи – не могла бути уявнена, то надано невиділену співвласність в подальших деволюціях права власності як ділянки [світлої пам’яті] Карля Ільницького, так і ділянки першопізваного і [світлої пам’яті] Анастасії зі Штурмаків Ільницької. Саме тому в переводі спадковому після [світлої пам’яті] Анастасії зі Штурмаків Ільницької введено до інвентаря [A: 323/18] її первісну невиділену ділянку ј або [20/80 cz. whl. 701 kgr] Розточки і на підставі виданого декрету спадковості помилково переведено власність ще на фігуруючу ділянку на спадкоємців, м[іж] ін[шим] на позивачку і пізваних 3/ і 4/.
Також у спадковому документі після [світлої пам’яті] Кароля Ільницького, котрий в розпорядженні останньої волі призначив свою ділянку на підставі легату пізваному Адамові Ільницькому, узгоджений цей легат не згідно з фактичним станом справ, але як невиділену половину [whl. 701] й тому у випадку переводу спадкового після [світлої пам’яті] Кароля Ільницького до [tus. A: 227/24] ця невиділена половина все ж належить пізваному Адамові Ільницькому.
Зрештою в показах і контракті усталення від 6/3 1937 [Nr rep. 129/37] знову ж помилково стверджено переведення омовлених 6/80 частин невиділених [whl. 701] в місце спадкоємців [світлої пам’яті] Анастасії Ільницької - Юлії Громиш і Марії Дрешер – на користь першопізваного, коли в дійсності вони відписали першопізваному зі своїх уділів в південно-східній ділянці, успадкованих після мами, - тим самим документом також незгідно з дійсним станом власності виділив як посаг для сина свого, пізваного Яна Занкович Ільницького кавалок своєї південно-східної ділянки, однак, як стверджено в документі, невиділену 1,4 ч[астку].
Довід: свідки як вище і акти – [A: 323/18, A: 227/24 tut.] Суду, а також контракт від 6/3 1937 [Nr rep. 129/37], котрий знаходиться у збірці документів [tut] Суду, а також план ситуаційний від 25/2 1937 [Lks. zam. 468/37], який буде представлений першопізваним.
4/У 1929 році докупив першопізваний від свого брата пізваного Адама Ільницького південну частину того комплексу, як його отримав, то був продавець держателем легату від [світлої пам’яті] Кароля Ільницького – усною домовленістю, - на місці засвідчено межі набутої ділянки і ділянка ця засвідчена навіть на згаданій вище копії з кат астральної мапи від 25/2 1937 [Lks. zam. 468/37]. Докуплений простір отримав навіть вже нову катастральну номенклатуру…»
На жаль, закінчення цього документу, очевидно, безповоротно втрачено, бо навіть в архівних сховищах воно не збереглося, і тому ми не можемо подати до кінця всі аргументи, наведені на користь вимог своїх довірителів їх адвокатом. Можемо також лишень висловити припущення, що адвокатом пізваних, тобто відповідачів по справі, був доктор Алон Райфайзен, адвокат в Болехові. Принаймі, так зазначено в деяких подальших документах, котрі стосуються цього судового провадження.
І ще одне. Черговий раз можемо констатувати факт, наскільки детально, прискіпливо й скрупульозно вівся в ті часи контроль за земельними ділянками і їх облік. Чого, як не прикро, не скажеш про нашу сучасність…
Однак мова нині не про це.
Далі ознайомимося з наступним документом (поль¬ською мовою), який також стосується висвітлюваної в цій частині наших публікацій судової справи. Отже: «Постанова Суду Ґродського Відділ І в Болехові, дня 16 квітня 1939, в справі цивільній Зофії Мельник проти Михайла Занкович Ільницького і тов. про допущення до співпосідання – на засіданні неявному,
постановив:
доручити тит[уловій] касі, щоб записаний під роз[ділом]: 1537/38 книги касової внесок у квоті 65 зл. /словами шістдесят п’ять злотих/ в розхід вставила і переказала наступним чином:
1/Др. Міхалові Мархуту, судді ґр[одському] в Болехові квоту 15 зл. 75 ґр. – за рахунок коштів судової комісії в справі І. Ц. 24/39,
2/Тадеушові (Тадеєві – авт.) Ґавронському, канц[еляристові] суд[овому] в Болехові квоту 6 зл. 75 ґр. – за рахунок коштів судової комісії в справі І. Ц. 24/39,
3/Зофії з Ільницьких Мельник в Мізуні старому, пошта Вигода, квоту 42 зл. 50 ґр. на підставі повернення решти внеску на кошт комісії в справі І. Ц. 24/39. –
// Др. Міхал Мархут, суддя ґродський (особистий підпис).
Погоджено до виплати і каса виплатить квоту 65 зл. Бол. 21/4. 1939.
//Мґр. Тадеуш Мюллер, керівник Суду ґр[одського]».
Що стосується додаткових відміток, то на штампі, відтиснутому у верхній частині цього документа, зазначено: «Квоту 65 зл. переказано… Болехів, дня 21/4. 1939. Міхал Бойцун (особистий підпис), скарбник».
9 червня 1939 року Суд Ґродський в Болехові в особі Судді доктора Міхала Мархута іменем Речіпосполитої Польської виносить у цій справі вирок, з котрим абсолютно незгідні відповідачі. Свідчить про це наступний архівний документ (польською мовою):
«Повудка (позивачка – авт.): Зофія Ільницька зам[іжня] Мельник, землеробка у Мізуні старому, через адвоката Мґр. Площанського в Болехові.
Пізвані: Міхал Занкович Ільницький син Кароля і тов. через адвоката Др. А. Райфайзена в Болехові
про допущення до співпосідання.
Скарга апеляційна
пізваних Міхала і Антонія Ільницьких про вирок від дня 9/VI 1939, І. Ц. 24/39.
До Суду Окружного в Стрию.
Пізвані Міхал і Антоній Ільницькі оскаржують поіменований вище вирок в розділах І. і ІІІ. і вносять про зміну оскаржуваних розділів вироку в той спосіб, що повинно було бути відмовлено в позові у змодифікованій формі також проти всіх подальших, крім Адама Ільницького, пізваних, у найгіршому випадку узалежнюється обов’язок допущення до співпосідання від одночасного допущення тих пізваних Міхала, Яна і Антонія Ільницьких до співпосідання мізунських ґрунтів – у кожному разі, що засуджується на користь пізваних скаржників від позивачки процесові кошти згідно з нормами, вказаними в І. і ІІ. [inst. – ewent.], про відхилення вироку і повернення справи першому Судові для повторного провадження при врахуванні коштів другої інстанції як частини коштів спору.
Вмотивування:
І.Змодифікування мети позову після судового розгляду не усунуло основної хибності цієї мети, запереченої пізваними – мається на увазі недокладне окреслення предмету спору. Не тільки позивачка під аспектом майбутнього виконання вироку має життєвий інтерес у цьому недвозначному і стислому окресленні предмету спору – саме того, чого від пізваних жадає. Не менший інтерес в цьому має й сторона пізваних, котра перебуває під загрозою екзекуції і через те дуже заінтересована в тому, щоб свідчення було так ясно означене, щоб у процесі екзекуції не міг з’явитися жодний сумнів. Вимагають цього в інтересах обидвох сторін. Отже, змодифіковане бажання не є надто вимогливим в обтяжливим. Окреслення спірної нерухомості може вмотивовано наступити шляхом катастрального її означення. Позивачка повинна була надати до спору ситуаційний план приблизного вимірювання, в цьому плані оспорюваних ґрунт повинен був бути означений, щоб у виконанні екзекуційному не бралися до уваги зміни в терені, засипання чи пересунення рову, усунення чи зникнення межового знаку, щоб предмет спору в тих самих межах міг бути на місці відшуканий і відзначений.
Звідси не є достатнім посилання на виконаний від руки ескіз, позбавлений різних описових даних, за котрими, в крайньому випадку, можна було б межі предмету спору відтворити; не досить посилання як на вісь на лінію «а», а також на простір літер «Б» і «Ґ», бо ані ця лінія, ані простір Б і Ґ не є навіть описаний і в змісті вироку [а тільки сентенція вироку може бути міродайною (тобто задавати точки виміру – авт.)], не може бути жодних приблизних окреслень тих вимірів.
Оскільки фактично доречним виявилося зауваження пізваних, що фактичний стан справ не відповідає іпотечному станові, що дійсний предмет спору становить ділянку з більшого комплексу, що позивачка цю ділянку належно не описала, а в процесі спору відкритим способом бажала того, щоб своє занедбання при внесенні позову допрацювати доводом приблизного вимірювання, хоч не було що доводити, бо після огляду предмету спору всілякі доводи в розумінні закону були помилкові й неприпустимі, - належало позивачці відмовити також зі змодифікованим бажанням позову як неналежно окресленим.
ІІ.Пізвані стверджують, що з моменту заміжжя отримала позивачка до виключного використання з дозволу матері один ґрунтовий комплекс у Мізуні, покладений в цілості. Отримала вона також «quo ad usum» з цілої об’ємної маси ґрунту в трьох селах – Розточках, Кальній і Мазуні, - цілий ґрунт мізунський, вигідно розташований в тому самому селі, де мешкає позивачка, як еквівалент за свій наділ. Позивачка тільки тоді може жадати своїх часток в кожному шматку спільної маси, коли до цієї маси додає зі свого боку те, що з тієї маси на рахунок свого уділу посідає. Не вистачає тут самої готовності позивачки, її свідчень, що кожної хвилини допустить пізваних до співпосідання, бо мова тут йде не про виконання взаємних домовленостей в розумінні кодексу законів, але про реалізацію речового права, котре виникає зі співпосідання, опертого на співвласності. Отже, позивачка повинна була замість засвідчувати готовність – обмежити свій змодифікований позов через узалежнення обов’язку скаргового свідчення від одночасного повернення до спільності, тобто допущення до співпосідання мізунських ґрунтів.

Михайло ПОЛЯНИЦЯ,
Юрій ПЕТРУХІН.